Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Тож ось що містилося в цих лекіфах: страхітливі плоди нечестивих ритуалів та вчинків, яких змушували, схиляли до покори і помочі, прикликаючи їх диявольськими заклинаннями на захист свого пекельного володаря, змушуючи це робити всупереч власній волі! Віллетт здригнувся від думки про те, що саме він допіру пересипав у руках, і мало не піддався паніці, пориву кинутися геть із тієї печери, заставленої страхітливими полицями, на яких стояли мовчазні, а можливо, навіть здатні бачити вартові. Тоді він подумав про те, що називалось «Materia» і містилося у безлічі фалернських амфор на протилежному кінці кімнати. Адже то також персть, солі, і якщо не солі «стражів», тоді чиї? Господи! Чи ж може бути, що тут лежать тлінні рештки великих умів всіх часів, добуті професійними розкрадачами могил із домовин, в яких, на думку всього світу, вони були у безпеці, а тоді покликані до життя словом шаленця, який сподівався витягти з них їхні знання для своєї лиховісної мети, яка зрештою, як писав бідолашний Чарльз у тій записці, вплине «на всю цивілізацію, всі природні закони і, можливо, навіть на долю Сонячної системи та Всесвіту»? А Марин Бікнелл Віллетт просто собі пересипав цей порох у руках!

Тоді у протилежному кінці кімнати він запримітив невеличкі двері й опанував себе достатньо, щоб наблизитись до них і роздивитися грубої роботи символ, вибитий над дверима. То був лише символ, але він сповнив його незбагненним надприродним жахом, оскільки якось його понурий сновидний друг намалював цей символ на папері та розповів трохи про те, що він означає в темних безоднях сну. То був символ Кóту, який сновидці могли бачити над вхідною брамою однієї чорної вежі, яка самотньо височіє у присмерку, — і Віллеттові вельми не сподобалось те, що його друг, Рендольф Картер, розповідав про його могуть. Але вже наступної миті він геть забув про символ, раптом відчувши новий кислуватий запах, який вирізнявся навіть у просякнутому смородом повітрі. Пахло радше хімікатами, аніж живою істотою, до того ж той запах йшов з-поза замкнених дверей. І це, безсумнівно, був той самий запах, яким відгонив одяг Чарльза Ворда того дня, коли лікарі приїхали його забрати. Тож, коли його урвали, востаннє він проводив свої досліди саме тут? Він був мудрішим за старого Джозефа Кервена і не опирався. Рішуче налаштований зустрітися з будь-яким дивом і жахіттям, яке може ховатися потойбіч дверей, Віллетт узяв лампу і ступив на поріг. На нього накотила хвиля непоясненного страху, але він відкинув геть те, що йому нашіптували чуття та інтуїція. Там не було нічого живого, що могло б йому загрожувати, і він не зупиниться за крок до розгадки таємниць, імла яких оповивала його пацієнта.

За дверима була середнього розміру кімната, без жодних меблів, окрім столу, єдиного стільця, двох дивних пристосувань із затискачами і шестернями, в яких Віллетт наступної миті впізнав середньовічне знаряддя тортур. З одного боку дверей була полиця з грубими нагайками, зваленими на ній, а над нею на кількох стелажах виднілися схожі на грецькі лекіфи келихи на високих ніжках. З іншого боку стояв стіл, на столі — потужна Арґандова лампа [143] Один із різновидів масляних ламп. , зошит і олівець, а ще два закорковані лекіфи з полиць, наче їх туди поставили ненадовго або ж просто похапцем приткнули абикуди. Віллетт засвітив лампу та уважно оглянув зошит, шукаючи, що ж саме занотовував молодий Ворд, коли його урвали; проте він знайшов лише розрізнені уривки, нашкрябані нерівним почерком Кервена, які аж ніяк не прояснювали цієї справи:

«Б. не вмер. Утік по коридорах і сховався під Землею».

«Бачив старого В. Він мовив ’Саваоф’ та пізнав Шлях».

«Троєжди підняв Йоґ-Сотота і другого дня відіслав».

«Ф. поспробував убити всіх, знающих яко воззивати Тих, що з-поза Світу».

Коли потужний пломінь Арґандової лампи осяяв усю кімнату, доктор побачив, що в стіну навпроти дверей, саме поміж катувальними знаряддями, вбито багато кілочків, на яких висіли безформні балахони відразливого жовтаво-білого кольору. Однак голі бічні стіни, густо помережані таємничими символами та формулами, грубо вибитими зубилом на м’якому тинькованому камені, були куди цікавішими. На вологій підлозі теж виднілися сліди зубила, і Віллетт легко розрізнив у центрі велику пентаграму, а десь посередині між нею і кожним кутом — кола діаметром близько трьох футів. В одному із цих чотирьох кіл, у тому, що було ближче до недбало кинутих жовтавих балахонів, стояв порожній лекіф такого ж типу, як ті, що були на стелажах над нагайками, а одразу за межею кола була одна з фалернських амфор — із тих, що стояли на полиці в іншій кімнаті, маркована номером 118. Вона була відкоркована і порожня, проте, як, здригнувшись, помітив дослідник, лекіф не був порожнім. Всередині нього лежала жменька сухого темно-сірого порошку, який досі не розвіявся тільки тому що повітря у кімнаті було геть нерухоме; Віллетт ледве втримався на ногах, крок за кроком зіставляючи окремі деталі цієї сцени та відтворюючи подумки те, що тут відбувалося. Нагайки та знаряддя тортур, порох, чи то солі, з посудини, підписаної «Materia», два лекіфи з полиці «Custodes», балахони, формули на стінах, нотатки у зошиті, згадки у листах та легендах, тисячі дрібних натяків, сумнівів та припущень, якими мордувалися друзі та рідні Чарльза Ворда, — все це миттєво нахлинуло на доктора припливною хвилею жаху, коли він глянув на сухий сіруватий порошок в олив’яному лекіфі з довгою ніжкою, що стояв на підлозі.