Я назавжди покинув хатину в Потаксеті, і нам слід знищити все, що там зосталося, живе воно чи мертве. Я туди більше не повернуся і прошу не вірити, якщо Ви раптом звідкись почуєте, що я знову там. Я все поясню при зустрічі. Я назавжди повернувся додому, тож тепер прошу Вас зв’язатися зі мною, як тільки матимете п’ять-шість вільних годин, щоб вислухати все те, що я маю Вам розповісти. Так, розмова буде довгою, але повірте, Вам ще ніколи не випадало кращої нагоди виконати свій професійний обов’язок. Мої життя та здоровий глузд — останнє, що поставлено на карту.
Я не наважуюсь поділитися усім цим з батьком, бо він не зможе осягнути всього від початку й до кінця. Проте я розповів йому про небезпеку, яка мені загрожує, і він найняв чотирьох чоловіків із детективного агентства наглядати за домом. Не знаю, чи велика з них користь, бо проти них постануть сили, що їх навіть Вам непросто буде уявити, не кажучи про те, щоб примиритися з їхнім існуванням. Тож приходьте чимскоріш, якщо хочете застати мене ще живим і почути про те, що може врятувати весь космос від занурення у пекельну безодню.
Годиться будь-який час: я-бо з дому не виходитиму. Не телефонуйте загодя, бо невідомо, хто чи що може перехопити дзвінок. І молімося — хоч би хто там був над нами, щоб ніщо не стало на заваді цій зустрічі.
Ваш, у глибинах відчаю та безнадії,
Чарльз Декстер Ворд
P. S. Негайно застрельте доктора Аллена і розчиніть тіло в кислоті. Не спалюйте.
Доктор Віллетт одержав цього листа вранці, близько десятої тридцять, і миттю звільнив собі все пообіддя та вечір для нагальної розмови, яка, за потреби, могла тривати й до пізньої ночі. Він планував приїхати до Вордів годині о четвертій, а до того все сидів, гублячись у найнеймовірніших здогадах, від яких ніяк не міг відкараскатися, або механічно займався звичною для себе роботою. Звісно, будь-якому пересічному читачеві цей лист видався б маячнею навіженого, проте Віллетт бачив чимало дивних речей, які відбувалися з Чарльзом Вордом, щоб зараз вважати зміст цього листа простою нісенітницею. Він був майже впевнений, що за цією завісою таємниці чаїться щось незвичайне, прадавнє і страхітливе, а згадка імені доктора Аллена пробудила спогади про чутки, якими повнився Потаксет, стосовно таємничого колеги Ворда. Сам Віллетт його ніколи не бачив, проте чимало чув про його зовнішність та звички, і його неабияк цікавило, які очі можуть ховатися за тими зловісними темними окулярами.
Рівно о четвертій доктор Віллетт прийшов до будинку Вордів, де розчаровано виявив, що Чарльз не надто й дотримався своєї обіцянки сидіти вдома. Детективи були на своїх місцях, і, за їхніми словами, юнак трохи осмілів. Того ранку він, ще досить наляканий, довго з кимось сперечався по телефону, постійно повторюючи фрази на кшталт «я дуже втомився і маю трохи відпочити», «якийсь час я нікого не прийматиму, прошу мене пробачити», «прошу відкласти остаточне рішення, поки ми дійдемо компромісу» або «перепрошую, але я вирішив повністю відійти від усього, поговоримо пізніше». Тоді, заспокоївшись за допомогою медитації, абощо, він так тихо вислизнув із дому, що ніхто й не помітив його відсутності, аж доки він не повернувся близько першої по обіді й мовчки увійшов до будинку. Він піднявся до себе нагору, де його, певно, знову полишила хоробрість, бо, зачинившись, він злякано заплакав, а плач невдовзі змінився ядушним хрипінням. Проте коли лакей пішов дізнатися, в чому річ, його ще в дверях перестрів Чарльз, який зі зверхнім виразом на обличчі відіслав його геть — так, що той неабияк злякався. Тоді, вочевидь, Ворд затіяв якусь перестановку на полицях, бо з-за його дверей лунав гуркіт, стукіт та поскрипування; після цього він знову вийшов з кімнати та кудись подався. Віллетт поцікавився, чи не залишив він для нього якоїсь записки, але йому сказали, що Чарльз нічого не залишав. Лакея щось явно збентежило у вигляді та манерах молодого панича, бо він усе допитувався в лікаря, чи є надія, що той вилікується від нервових розладів.
Майже дві години доктор Віллетт марно прочекав у бібліотеці Чарльза Ворда, оглядаючи запорошені полиці, на яких тепер зяяли широкі прогалини там, де з них забрали книжки, і понуро усміхаючись, коли його погляд падав на панель над коминком, з якої ще торік зверхньо дивилося невиразне обличчя Джозефа Кервена. Через якийсь час почало сутеніти, веселі кольори надвечір’я поступилися місцем жахіттям, які згустилися тінями проти ночі. Нарешті приїхав пан Ворд і неабияк здивувався й розсердився, дізнавшись про синову відсутність, надто після всієї попередньої мороки з тим, щоб його захистити. Він нічого не знав про заплановану Чарльзом зустріч, проте пообіцяв сповістити Віллетта, щойно юнак повернеться. Бажаючи лікареві доброї ночі, він знову висловив стурбованість станом свого сина і гаряче попрохав зробити все можливе, щоб повернути Чарльза до нормального стану. Віллетт був радий покинути нарешті бібліотеку, бо там, здавалося, чигало щось недобре і мерзенне, немовби зникла картина зоставила по собі якийсь лиховісний слід. Йому ніколи не подобався той портрет; ба навіть зараз, хоч він і міг похвалитися міцними нервами, у тій порожній панелі йому ввижалося щось таке, що викликало в нього нагальну потребу якомога швидше вийти на свіже повітря.
Читать дальше