Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Ворд проводив у хатинці більшість свого часу, проте іноді спав удома, і, вважалося, що він досі мешкав під отчим дахом. Він двічі від’їздив у досі невідомому напрямку і щоразу був відсутнім тиждень. Чарльз усе бліднув і марнів, у ньому поменшало впевненості, коли він знову переповідав докторові Віллетту свою стару, як світ, історію про вкрай важливі досліди та майбутні відкриття. Віллетт часто навідував його у батьківському домі, бо старший Ворд неабияк переймався здоров’ям свого сина і прагнув гарантувати йому максимальний медичний догляд, який тільки можливо було забезпечити такому потайному і незалежному дорослому вже чоловікові. Доктор продовжує наполягати, що навіть тоді молодик був ще при здоровому глузді, а на підкріплення цього твердження наводить їхні численні бесіди.

Десь у вересні хвиля вампіризму пішла на спад, проте вже у січні Ворд мало не вскочив у серйозну халепу. Якийсь час усі просто жваво обговорювали нічні приїзди та від’їзди автомашин до потаксетської хатинки, аж ось внаслідок непередбаченого збігу обставин вдалося викрити вміст принаймні одного багажу. У віддаленій місцині долини Гоуп трапилось одне з численних пограбувань автотранспорту, які зазвичай коїлися для заволодіння цінним багажем, проте цього разу на крадіїв чекав справжній шок. Бо у продовгуватих ящиках, які вони захопили, були насправді страхітливі речі — власне, настільки страхітливі, що навіть закоренілі бандюги не змогли втримати цього у таємниці лише між своїми. Злодії похапцем закопали те, що знайшли у ящиках, проте поліція штату пронюхала про цю справу, і було проведено ретельне розслідування. Нещодавно заарештований волоцюга, в обмін на імунітет від додаткових звинувачень в інших справах, зрештою погодився відвести робочу групу на місце поховання; і там, у нашвидкуруч викопаній могилі, знайшли страхітливу і ганебну річ. Розголошення того, що там виявили нажахані поліцейські, могло б вельми вплинути на національну, а чи навіть міжнародну ситуацію та загальний спокій. Навіть цим не надто кмітливим офіцерам було важко хибно витлумачити побачене — і до Вашинґтона у шаленому поспіху негайно відіслали кілька телеграм.

Ті коробки мали доставити Чарльзові Ворду в Потаксет, тож поліція штату і федерали разом викликали його на вельми серйозний допит. Чарльз, як і двоє його супутників, був блідий та схвильований, проте все ж надав адекватні пояснення та докази власної невинуватості. Йому потрібні були особливі анатомічні зразки для одного з етапів його дослідницької програми, цінність, ба навіть важливість якої може підтвердити кожен, кому доводилося знати його впродовж останнього десятиліття; а препарати він замовляв через агентства настільки законні, наскільки взагалі можуть бути законними установи, що торгують такими товарами. Про те, ким були його препарати, він і сам нічогісінько не знав і був щиро вражений, коли інспектори натякнули йому на те, як страхітливо вдарить по національному престижу оприлюднення такої інформації. Усі свідчення Чарльза повністю підтвердив його бородатий колега, доктор Аллен, напрочуд лункий голос якого переконував значно краще, ніж знервований тон Ворда, тож, зрештою, представники влади залишилися ні з чим, хіба що відіслали до Нью-Йорка запит на ім’я та адресу, продиктовані Вордом, які, очікувано, завели їх у глухий кут. Тут варто лише додати, що ті «зразки» тихо і швидко поховали у належному місці, а широкий загал так ніколи й не дізнався про цей випадок блюзнірства.

Дев’ятого лютого 1928 року доктор Віллетт одержав від Чарльза листа, якого він вважав надзвичайно важливим і про який нерідко дискутував із доктором Ліманом. На думку Лімана, цей лист є яскравим свідченням активної фази dementia praecox [138] Тут — шизофренії. , проте Віллетт і далі наполягає на тому, що він був написаний цілком адекватною, хоча й нещасною людиною. Особливу увагу він звертає на те, що почерк юнака нітрохи не змінився: так, розхитані нерви вочевидь далися взнаки, проте це, безсумнівно, писав сам Ворд. Нижче наведено повний текст:

100 Проспект-стр.

Провіденс, Р.А.,

08 лютого, 1928.

Любий докторе Віллетте!

Мені здається, що нарешті настав час звіритися Вам у тому, що я так давно обіцяв і до чого Ви самі давно вже мене спонукали. Я ніколи не перестану цінувати Ваше янгольське терпіння, яке Ви повсякчас виказували, чекаючи моєї сповіді, і Вашу впевненість у моєму здоровому глузді.

Тепер же я готовий говорити і мушу, на жаль, визнати, що не здобувся на жоден омріяний тріумф. Замість тріумфу я знайшов лише жах, і ця моя сповідь буде не переможним кличем, але благанням про допомогу та пораду, благанням врятувати мене і цілий світ від жаху, що перебуває поза людським розумінням чи здатністю до усвідомлення. Пригадуєте ті старі листи Феннера, в яких йдеться про давню облаву в Потаксеті? Це потрібно знову зробити, і то швидко. Від нас залежить значно більше, ніж я можу виразити словами, — вся цивілізація, всі закони природи, можливо, навіть доля Сонячної системи та Всесвіту. Я прикликав у цей світ страхітливу химородину, проте я зробив це заради знання. Тепер же, заради самого життя та Природи, ви повинні допомогти мені відправити ту почвару назад у пітьму.