Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Десь близько середини червня трапився дивний опівнічний випадок. Раннім вечором з лабораторії нагорі ще долинали якийсь шум та гупання, аж пан Ворд уже збирався було піти подивитися, що там, коли нараз усе стихло. Опівночі, коли вся родина вже полягала, ключник, як заведено, замикав на ніч передні двері, аж раптом, згідно з його свідченнями, внизу сходів з’явився Чарльз — розхристаний і розгублений, з валізою в руках, і на мигах показав, що хоче вийти. Юнак не промовив ані слова, проте шановному йоркширцю досить було перехопити єдиний погляд його запалених гарячкою очей, щоб задрижати від самої його присутності. Він прочинив двері, і молодий Ворд пішов геть, проте вже наступного ранку ключник доповів пані Ворд про свою відставку. Він казав, що у погляді, який на нього кинув Чарльз, було щось геть диявольське. Ну не може молодий джентльмен так дивитися на чесну людину, і він нізащо не зостанеться тут ще бодай на одну ніч. Пані Ворд відпустила його, не звернувши особливої уваги на його слова. Уявити Чарльза знавіснілим, та ще тієї ночі — їй це в голові не вкладалося, бо перш ніж заснути, вона чула тихенькі звуки з лабораторії, що була над їхньою кімнатою, — наче якісь схлипи, кроки і зітхання, яке виражало найбільші глибини відчаю. Пані Ворд давно вже звикла дослухатися ночами до дивних звуків, що лунали у спальні, бо таємниці її сина витіснили з її голови все інше.

Наступного вечора, як це трапилося й раніше, майже три місяці тому, Чарльз Ворд знову найпершим схопив газету і випадково загубив центральний розворот. Значно пізніше вдалось дізнатися, про що там йшлося, вже коли доктор Віллетт почав перевіряти всі зачіпки, відшукуючи то тут, то там окремі ланки цієї історії. У редакції Journal він знайшов той самий розворот, який загубив Чарльз, і в ньому відзначив дві замітки, які вважав важливими:

Як виявив цього ранку Роберт Гарт, нічний сторож Північного кладовища, ті цвинтарні виродки знову навідали давню частину кладовища. Могилу Езри Відена, народженого 1740 року і упокоєного року 1824, згідно з написом на видовбаному із землі та по-варварському понівеченому могильному камені, знайшли розритою та розграбованою — розкопували, очевидно, лопатою, яку перед тим вкрали у найближчому сараї.

Хай там що залишалося у труні після більш ніж століття захоронення, його вкрали, зосталися лише кілька уламків прогнилого дерева. Не було виявлено жодних відбитків коліс, проте поліція простежила ланцюжок слідів, судячи з усього, залишених черевиками якогось елегантного пана.

Гарт схильний пов’язувати цей випадок із березневими подіями, коли компанію, що приїхала вантажівкою, злякали аж коли вони вже розкопали доволі-таки глибоку яму, проте сержант Райлі з Другого відділка відкидає це припущення, вказуючи на суттєві відмінності у двох випадках. У березні копали там, де не було жодної відомої могили, цього ж разу розграбували могилу цілком конкретну і доглянуту. З огляду на по-блюзнірському розколоту могильну плиту, яка ще за день до того була ціла, пограбування було скоєне цілком зумисно і з повним усвідомленням злочинності дій.

Члени родини Віден, яких повідомили про те, що сталося, відреагували на звістку про цю подію хіба скорботою чи жалем і не могли навіть уявити того ворога, який наважився спаплюжити могилу їхнього предка. Гезерд Віден, що мешкає на Енджел-стріт, будинок 598, пригадав сімейну легенду, згідно з якою Езра Віден свого часу був причетний до якихось вельми незвичайних подій, що сталися невдовзі після Революції і які, втім, не заплямували його імені, але йому не відомо про жодні випадки сучасної ворожнечі чи змов. До справи взявся інспектор Канінгем, який сподівається у найближчому майбутньому пролити світло на ці загадкові події.

Сьогодні близько третьої ранку мешканців Потаксета розбудив незвично гучний гавкіт собак, який, судячи з усього, долинав з берега річки десь на північ від Рода-на-Потаксеті. За словами усіх, хто його чув, гучність і тон цього гавкоту були досить незвичні, а Фред Лемдін, нічний сторож на Роді, стверджував, що до нього домішувалося щось схоже на верески людини, охопленої смертельним жахом та агонією. Сильна, але нетривала буря, що здійнялася неподалік берега, поклала край хвилюванням тварин. Люди пов’язують із цим випадком дивні неприємні запахи, які, ймовірно, ширяться від нафтових цистерн, що стоять при березі, — ці запахи й спричинили незвичайну поведінку псів.