Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Якось увечері Чарльз раніше за батьків перехопив газету і нібито випадково вирвав з неї шматок. Пізніше доктор Віллетт, зібравши інформацію від мешканців дому, проглянув інший її примірник в редакції Journal і виявив, що на порваній сторінці була надрукована така замітка:

Сьогодні вранці Роберт Гарт, нічний сторож Північного цвинтаря, у найстарішій частині кладовища виявив групу кількох чоловіків з вантажівкою та, очевидно, сполохав їх, перш ніж вони встигли зробити те, за чим прийшли.

Це трапилося близько четвертої ранку, коли увагу Гарта привернув звук мотора, який він почув у своїй сторожці. Вийшовши оглянути територію, він побачив велику вантажівку за кілька родів [135] Род — міра довжини, близько 5 метрів. від головного заїзду, але не зміг підійти достатньо близько, бо його наближення видав шурхіт жорстви. Чоловіки поспіхом засунули великий ящик у вантажівку і від’їхали, перш ніж їх встигли перехопити; та, оскільки жодну зареєстровану могилу не зачепили, Гарт вважає, що вони хотіли закопати той ящик.

Копачі, напевно, вже працювали тривалий час, перш ніж Гарт виявив їхню присутність, бо він знайшов величезну яму, викопану досить далеко від дороги на ділянці Амаса Філд, звідки вже давно зникли старі надгробки. Яма, велика й глибока, немов могила, була порожня, але у цвинтарному реєстрі не було інформації про жодне поховання на цьому місці.

Сержант Райлі з Другого відділку оглянув місце і висловив думку, що яму викопали бутлегери [136] Торговці спиртним під час дії «сухого закону» в США 1920–1933 рр , які сміливо й напрочуд винахідливо вирішили облаштувати сховок для спиртного у місці, де його ніхто не шукатиме. На його запитання Гарт відповів, що йому здалося, ніби вантажівка втікачів поїхала в напрямку Рошамбо-авеню, та він не був цього певен.

Ворд рідко з’являвся на очі батькам упродовж наступних кількох днів. Обладнавши спальню прямо на горищі, він залишався весь час наодинці, попросив, щоб їжу йому приносили до дверей і не забирав її, доки слуга не йшов геть. Час до часу знову лунали монотонні наспіви і дивні заклинання, іноді можна було почути дзенькіт скла, шипіння хімікалій, дзюрчання води або ревіння газової горілки. Іноді з-за дверей доносилися запахи, які ніхто не міг ідентифікувати, а те напруження, яке відчувалося навколо юного відлюдника, коли він ненадовго залишав свою лабораторію, викликало багато розмов і домислів. Одного разу він швиденько сходив в Атенеум по книжку і ще якось найняв посланця, який мав привезти йому з Бостона загадковий рукопис. Усе навколо сповнилося очікуванням чогось лиховісного; і батьки, і доктор Віллетт визнавали, що не мають поняття, що з цим усім робити.

Потім, п’ятнадцятого квітня, трапилася дивна зміна. На перший погляд, усе залишилося таким, як і було, проте насправді напруга жахливо зросла, і доктор Віллетт надавав цій зміні великого значення. Була саме Страсна п’ятниця — те, що це сталося такого дня, дуже вразило слуг, хоча інші вважали це випадковим збігом. Надвечір юний Ворд знову почав читати заклинання, цього разу чомусь особливо гучним голосом, і одночасно спалював якісь ядучі речовини, випари яких розповзлися по всьому будинку. У коридорі за дверима лабораторії було досить добре чути це замовляння, тож пані Ворд, поки чекала і дослухалася, мимоволі його запам’ятала і пізніше на прохання доктора Віллетта змогла його записати. Воно наведене нижче. Експерти сказали лікарю, що його копію можна знайти у містичних письменах «Еліфаса Леві [137] Еліфас Леві — псевдонім Альфонса-Луї Константа (1810–1875), французького окультиста й автора багатьох праць про магію та спіритуалізм. » — того, хто пробрався крізь шпарину в заборонених дверях і зазирнув у жахливі незвідані світи:

«Per Adonai Eloim, Adonai Jehova,

Adonai Sabaoth, Metraton On Agla Mathon, verbumpythonicum, mysteriumsalamandrae, conventussylvorum, antragnomorum, daemonia Coeli Gad, Almousin, Gibor, Jehosua,

Evam, Zariatnatmik, veni, veni, veni».

Так тривало близько двох годин без перерв чи змін, коли раптом в усіх сусідніх будинках почали скажено завивати пси. Про те, наскільки це завивання вразило й здивувало містян, свідчить обсяг статті у газеті наступного дня, але всі, хто перебував у будинку Вордів, вмить забули про галас через дивний запах, що розповзався кімнатами, — огидний, всепроникний сморід, якого ніхто ніколи не відчував ні до цього, ні опісля. Посеред цієї ядучої навали щось яскраво спалахнуло, ніби блискавка, і всіх засліпило, хоча надворі і був день; тоді пролунав голос, почувши який, ніхто вже не міг його забути через громоголосу віддаленість, неймовірну глибину і моторошну несхожість на голос Чарльза Ворда. Він струснув будинок, і, незважаючи на завивання собак, його почули принаймні двоє сусідів. Пані Ворд, яка в той час у відчаї стояла за дверима синової лабораторії й слухала, здригнулася, зрозумівши диявольський зміст заклинання; бо Чарльз розповідав їй про його лиху славу серед чорнокнижників і про те, як він прогримів, судячи з листів Феннера, над проклятою фермою в Потаксеті тієї ночі, коли вирішили стратити Джозефа Кервена. Вона ні з чим не могла сплутати цю пекельну фразу, тому що Чарльз її дуже яскраво описав ще у ті давні дні, коли він відкрито говорив про свої дослідження Кервена. Та те, що вона почула, було лише фрагментом цілого заклинання, записаного архаїчною й забутою мовою: «DIES MIES JESCHET BOENE DOESEF DOUVEMA ENITEMAUS».