Говард Лавкрафт - Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Запахи, які час від часу доносилися з лабораторії, так само були дуже дивними. Іноді вони були огидними і ядучими, та частіше приємними, із невловимим принадним відтінком, який ніби викликав в уяві фантастичні картини. Люди, які їх вдихали, могли на мить побачити міраж із дивоглядними видовищами, із невідомими пагорбами чи безкінечними провулками, на яких вдалину простягалися ряди сфінксів і гіпогрифів. Ворд не повернувся до своїх давніх звичок прогулюватися містом, а повністю занурився у вивчення чудернацьких книжок, які він привіз із мандрівки, і в не менш чудернацькі дослідження у себе вдома; він це пояснював тим, що джерела з Європи дали йому багато матеріалів для роботи, тож він сподівається на великі відкриття в наступні роки. Зовні він настільки постаршав, що став майже цілком схожим на Кервена з портрета у бібліотеці, і доктор Віллетт під час своїх відвідин часто спинявся біля нього, дивуючись їхній подібності, — йому здавалося, що давно померлого чарівника від живого юнака відрізняв лише невеликий шрам над правим оком. Ці візити Віллетта, які він здійснював на прохання старших Вордів, були самі по собі доволі цікавими. Чарльз його не відштовхував, та лікар розумів, що ніколи не зможе докопатися до того, про що юнак насправді думає. Часто він помічав навколо себе дивні речі, як‑от невеликі воскові малюнки дивного змісту на полицях чи столах, напівстерті залишки кругів, трикутників і пентаграм, намальованих крейдою або вугіллям посеред підлоги просторої кімнати. Незмінно вночі лунали ті ритмічні наспіви, і зрештою Вордам стало надто складно тримати прислугу чи стримувати чутки про Чарльзове божевілля.

У січні 1927 року трапився дивний випадок. Одного разу близько півночі, коли Чарльз читав свої ритуальні заклинання, які моторошно відлунювали на нижніх поверхах, з бухти раптом подув холодний вітер, і всі сусіди відчули, як слабо задвигтіла земля. У той момент кіт виглядав неабияк наляканим, а десь із милю навкруги несамовито завивали собаки. Тоді загуркотів грім — дивне явище для тієї пори року — і пролунав такий тріск, що пану і пані Ворд здалося, ніби в будинок влучила блискавка. Вони поспішили нагору, щоб перевірити, чи нічого не сталося, але Чарльз перестрів їх біля дверей на горище; він був блідим, виглядав рішучим і зловісним, серйозне обличчя променіло майже страхітливим виразом тріумфу. Він запевнив їх, що в будинок не влучила жодна блискавка і що невдовзі буря вляжеться. Вони зупинилися і побачили з вікна, що він мав рацію — блискавки віддалялися, а дерева вже не хилилися до землі від подуву крижаного вітру з моря. Грім теж ущух, подекуди ще чулося глухе бурмотіння, і зрештою все затихло. З’явилися зорі, і вираз на Чарльзовому обличчі кристалізувався до чистого тріумфу.

Упродовж двох з лишком місяців після того випадку Чарльз значно менше часу проводив у своїй лабораторії. Він виявляв незвичний інтерес до погоди і розпитував про те, коли навесні розмерзається земля. Якось у березні він після півночі вийшов з дому і не повертався аж до ранку; раптом його мати, яка не спала всю ніч, почула гуркіт мотора біля в’їзду у двір. Звідти також лунала приглушена лайка, і пані Ворд, підвівшись, підійшла до вікна й побачила чотири темні постаті, які витягли з вантажівки довгий важкий ящик і понесли його за Чарльзом до бічних дверей. Вона почула важке дихання і тупіт на сходах, а тоді щось глухо гупнуло на горищі; після того знову кроки — і четверо чоловіків вийшли надвір та від’їхали на своїй вантажівці.

Увесь наступний день Чарльз безвилазно сидів на своєму горищі, завісив темними шторами вікна і нібито працював з якимись металами. Він нікому не відчиняв дверей і вперто відмовлявся від їжі. Близько полудня почувся шум, ніби хтось з кимось боровся, потім моторошний крик і звук падіння; та коли пані Ворд постукала у двері, після короткої паузи її син тихо відповів, що нічого не трапилося. Гидкий незрозумілий запах, який виходить з його кімнати, цілком безпечний і, на жаль, неуникненний. Тепер йому надважливо залишитися наодинці, а пообідати він прийде пізніше. Того дня, після якихось дивних шиплячих звуків, які долинали з-за його дверей, Чарльз нарешті зійшов униз; він виглядав дуже змученим і заборонив будь-кому під жодним приводом заходити до лабораторії. Після цього він знову став надзвичайно потайним і нікому більше не дозволяв заходити ні до його загадкової лабораторії, ні до суміжної з нею комірчини, яку він вичистив, абияк умеблював і приєднався до своєї недоторканної території, використовуючи як спальню. Там він і жив, поприносивши собі книжки з бібліотеки внизу, аж доки не придбав у Потаксеті хатинку і перебрався туди, аби проводити свої наукові досліди.