Ульф Старк - Тоді я був просто Ульф

Одного ранку, коли мені виповнилося чотирнадцять років, я не впізнав свого обличчя. Досі воно було вельми симпатичне — рум’яне, гладенька шкіра, маленький гарненький ніс, а як тільки повівав вітерець, мій русявий чуб то здіймався вгору, то спадав на чоло.

Власне, те обличчя мені дуже подобалося.

Нове, навпаки, було довгобразе, з темним, трохи кучерявим чубом і прицюцькуватим носом, на самому кінчику якого вискочила чимала червона пипка, що боліла, коли я її придавлював. То був перший у моєму житті прищ. А згодом довкола рота й на лобі їх висипало, як маку. І я відразу ж утратив спокій.

Доти я був дурненький і безтурботний. Ніколи не знаходив часу на роздуми. Я тільки те й робив, що лазив по деревах, спускався, мов навіжений, на велосипеді з усіх можливих пагорбів і раз у раз натирав собі садна.

Але тепер усе змінилося.

Я перестав шкірити зуби й багато над чим став задумуватися. На уроках малювання малював тушшю вже не кумедних чоловічків, а похмурі кубічні образи дерев і голих губатих жінок, що змусило мого вчителя малювання подивитися на мене іншими очима. Над усе я вподобав сірі та блідо-руді барви.

Вечорами я сидів удома й читав книжки з психології та графології, що пасували до моєї нової зовнішності.

А часом годинами блукав надворі, де від вуличного світла золотом і багрянцем вилискувало листя й поволі падало додолу. Я виробив собі нерозбірливий закрутистий почерк, що свідчив про неабиякі розумові здібності.

Та осінь була початком великого змагання.

Досі я не виявляв ніякого зацікавлення до писання творів. Нашкрябавши кілька сторінок, я стрімголов мчав на вулицю Енґельбректа до продавця гарячих сосисок, де всього за десять ере можна було підкріпитися сосискою з гірчицею. Проте разом із прищами виросла й моя літературна пиха. Тепер я невтомно мережив папір новим закрутистим почерком.

Мені забаглося перевершити всіх. Мій суперник звався Єран. Він теж ходив у прищах і найкраще в класі знав шведську мову. Цей худорлявий хлопчина виріс на класиці світової літератури. Його мама викладала шведську, а тато був доцентом історії літератури. Тож мені треба було багато чого надолужити. Мій тато працював усього лиш зубним лікарем.

Тим часом несподіваний успіх мені приніс твір на тему «Людина, якою я захоплююсь». Я написав про свого знайомого причинного дідуся зі шхер, а Єран — про сухореброго індійця на ім’я Ґанді. Тоді я вперше взяв гору над Єраном. Наш вимогливий лисий учитель на берегах мого твору вивів: «Молодець!».

В обідню перерву ми з Єраном подалися на Хмільник до кіоску ласощів. Я підбадьорливо всміхався до Єрана.

— Скажи, а про індійців справді важко писати? — спитав я.

Єран не всміхався. Він витріщився на мої прищі.

— Тобі просто пощастило, — відповів він. — Наступного разу я знов тебе перевершу.

— Поб’ємося об заклад? — спитав я.

— Якщо тобі так хочеться, — відповів він. — Закладімося на молочний коктейль.

— Гаразд. Або на морозивний банановий десерт, — сказав я.

Я любив морозивний банановий десерт. Він складався з трьох кульок морозива, поверх яких лежали шматочки банана, политі смачною шоколадною підливою, та збитих вершків із горіховими крихтами. Маючи гроші, його можна було купити в елітному барі на вулиці Бірґера Ярла.

Наступного разу, після того, як нам роздали твори, Єран наминав саме той десерт. Зручненько вмостившись у барі на високому стільці, він задоволено смоктав через трубочку підливу. Його прищі на радощах аж пашіли. Він переміг у темі «Мрія». А мене за якихось десять хвилин було вражено в саме серце. Учитель гарним почерком написав на берегах мого зошита: «Слабенько. Удосконалюй свою мову!».

— Бачиш, — сказав Єран. — У тебе немає шансу. Тепер здаєшся?

— Дідька лисого, — відповів я. — Нізащо не здамся.

Єран облизав тонкі губи й мовив:

— Тут до біса смачна шоколадна підлива.

— Атож, — згодився я. — Але вона, мабуть, погано впливає на шкіру.

І я пішов надвір. Повз мене зі скреготом пробігали трамваї, небо було сіре, холодне, і на мій потемнілий чуб сідали перші сніжинки. «Буде ще другий семестр, — подумалось мені. — І тоді ми побачимо!»

Мені хотілося отримати в подарунок на Різдво «Шведський академічний словник».

На зимових канікулах я старанно готувався. Наловчився ставити дуже гарний підпис. Навідався до бібліотеки і взяв твори Стріндберґа і Стейнбека. Замащуючи свої прищі клерасилом, я написав кілька листів експериментальною прозою Аґнеті, що мешкала на Замковій вулиці в Ерб’ю. Вона жодного разу не відповіла, а коли якось я хотів був підійти до неї, відразу ж дременула на протилежний бік вулиці.