Джоанна Ягелло - Тирамісу з полуницями

Святвечір поступово закінчувався. Якби Адріан з батьком залишилися вдома, вони б, може, навіть почули, як фретка Луна говорить людським голосом. Але їх запросив батьків брат, і вони цьому дуже зраділи. Не через те, що чоловікам важче приготувати святкову вечерю. Навпаки: Адріан набував дедалі більшої вправності, зрештою, йому просто подобалося готувати. Йшлося швидше про те, що цей перший святвечір без мами був для них дуже складним. Значно легше провести його в чужому домі, де зібралася купа людей, аніж у тому, який ще пам'ятав святвечір, що його готувала мама. Адріан, щойно випала нагода, відійшов від столу й зателефонував до Лінки. Узагалі він хотів би провести цей вечір з нею.

— Не забудь про завтрашній день, — нагадала вона.

— А що такого завтра?

— Ну, як це що? Шлюб пана Антонія й пані Стасі!

— А-а-а, ці твої старенькі! Добре, що ти нагадала, бо мені геть з голови вивітрилося. Я по тебе зайду, і підемо разом. Це опівдні, так?

— Ага. У мене є для них подарунок, а ти купи якісь квіти.

— Окей. А що ти маєш?

— Я замовила музичну скриньку із двома пташками в саду, іменами пана Антонія й пані Стасі та датою шлюбу.

— І коли ти все встигла! Ти просто неймовірна!

— Поміж інших справ. Знайшла в інтернет-сторінку з такими скриньками. Їм точно сподобається, бо це дуже романтично.

— Певне, що так! Ну, цьомочки, мушу повертатися до столу.

— Я теж! Бо на мене вся родина смертельно образиться!

І роз'єдналася. Адріан ще якусь мить сидів, міцно стискаючи мобілку. Це був один з тих моментів, коли він почувався щасливим. Що він з нею, що у них усе так добре.

У переддень Різдва дощ лив увесь день, ніхто й не сподівався снігу на свято. Але прокинувшись уранці першого дня свят, Лінка відразу відчула, як щось змінилося. Повітря було іншим. А коли дівчина розсунула штори, то аж заніміла від захоплення. За вікном усе було білим! Коли здивування минуло й очі звикли до світла, Лінка побачила, як у повітрі кружляють лапаті сніжинки.

«Це подарунок для них, — подумала Лінка. — Як чудово!»

Ідучи тепер Замковою площею попід руку з Адріаном, Лінка відчувала піднесену атмосферу. Може, до цього спричинився сніг, хоча через плюсову температуру він швидко танув під ногами, а може, надзвичайно гарно прикрашена цього року величезна ялинка на площі, до якої бігли діти у великих пухових куртках, схожі на кумедних чоловічків з реклами Мішлена, а може, те, що цього особливого дня батьки стежили за їхніми пустощами не з роздратуванням, а з усмішками людей, які добре відпочили.

Лінка подумала, що нині гарний день для весілля. Спершу вона була іншої думки. Весілля взимку? Холодно, весільна сукня, забризкана грязюкою, змерзлі гості... Але тепер усвідомила, що неймовірна атмосфера свят створює чудовий настрій для церемонії.

У палаці одружень Лінка й Адріан переконалися, що різдвяні оздоби ідеально підходять для обмінювання обручками. Залу прикрасили ялинковими гілками й сріблястими стрічками, а у двох кутках стояли ялинки, теж із біло-сріблястими гірляндами.

Пан Антоній чудово виглядав у костюмі й білій сорочці. На шиї мав світло-сірий фуляр у маленькі світло-рожеві цяточки, схожий на той, що його він одягав, коли Лінка фотографувала його в лікарні. Яке щастя, що пан Антоній видужав і ніщо йому не загрожує!

Проте пані Стася вразила Лінку ще більше. Вона належала до тих жінок, які ніколи не чепуряться, бо завжди зайняті чимсь іншим. Зазвичай старенька носила безформну довгу темно-синю спідницю, потертий на ліктях светр і тапочки. Та нині пані Стася була геть іншою жінкою, у попелясто-рожевій сукенці до коліна. Сукня облягала фігуру, і було видно, що фігура в пані Стасі ще ого-го! Крім того — біла накидка, прекрасний капелюшок того самого кольору, що й сукенка, і світлі туфлі. Удвох із паном Антонієм вони скидалися на пару з якогось довоєнного фільму.

Лінка так задивилася на молодят, що й не помітила, як хтось намагається з нею привітатися. Лукаш. Відразу зрозуміла, що Адріан буде невдоволений цією зустріччю. Та байдуже, може собі ревнувати, однаково немає чого. Тим більше, що Лукаш прийшов зі своєю дівчиною. «Весь час та сама», — подумала Лінка. Вона була старшою за нього, причому набагато. Іще побачивши їх уперше, Лінка помітила, що в багатьох це викликає суперечливі почуття. Тепер люди теж витріщалися на юнака, який тримав попід руку жінку добряче за тридцять. Як на матір вона була явно замолодою, отож чимало людей не могли втриматися від коментарів.