Джойс Кері - Улюбленець слави

А от бідолашну Дейзі заміжжя якраз і «зіпсувало». Де й поділись її колишня сором'язливість, її скромні манери. Вона безугаву сміялась і теревенила. Ледве одягла капелюшка, щоб піти зі мною по крамницях, і не встигли ми проїхати в кебі й з півсотні ярдів, як вона вже розповідала мені такі інтимні речі, які й слухати було ніяково. Адже Дейзі від самого початку (Честер і Гулд були переконані, що то я її «підбурюю», та вони глибоко помилялися) не відчувала до Гулда особливої шаноби. Натурою вона була простачка, а, на мою думку, такі люди взагалі нікого особливо не шанують. Їм для цього бракує розвиненої фантазії. Одне слово, Дейзі Гулд трималася погляду, характерного для багатьох селючок,— що чоловіки — народ украй комічний, і тільки й розповідала, який Гулд у неї кумедний. Та водночас вона дуже його боялась і запевняла, що від його темпераменту «у неї кров холоне в жилах».

Що ж до моєї «раптової дружби з оцією товстулею», як висловився Честер, то я й сама була здивована тим, яку втіху принесло мені товариство Дейзі. Однак переконання наших чоловіків (дуже поширене між тарбітонцями, які переконані: коли дві зійдуться докупи і з чогось сміються, то вже неодмінно — зі своїх чоловіків), нібито ми тільки тим і сушили голови, щоб дурити своїх благовірних чи вигадували, як нам викинути на вітер найбільше грошей, було так само безглузде, як і переконання деяких жінок у тому, що тільки-но чоловіки залишаться самі, як відразу заводять мову «про секс».

Дейзі дуже приваблювала мене своєю наївністю та деякою кумедністю,— вона була наче подих свіжого вітру з моїх ялівцевих пагорбів, що завше навіював радісні згадки про свободу, якої я колись там зазнала.

Та головне, чим мені так сподобалася зустріч з Дейзі, полягало в іншому. Я почувала себе зрадницею, бо, за висловом Джіма, зрадила всіх. А от для Дейзі це не мало ніякого значення!

За нашої першої зустрічі (а перші зустрічі найважливіші, вони задають тон усьому подальшому) ми відчайдушно віддалися веселощам, і не лише тому, що втекли від своїх повелителів; Дейзі була на восьмому місяці, я на четвертому (і роздалася більше, ніж коли чекала Тома), й наші взаємини відразу набули певного забарвлення, не буду приховувати — доволі веселого. Дивлячись одна на одну (Дейзі була дуже маленька на зріст і доволі пухкенька від природи), ми весь час глузували з нашого зовнішнього вигляду: ну а уявіть на додачу ще казна які розповіді Дейзі про Гулда, який, торочила вона, був з біса «нервовий» та «норовливий» партнер, та ще й не знав у цих справах упину.

Гулд дозволив Дейзі купити собі в Лондоні кілька суконь (а я шукала порт'єри), тож ми обходили цілу низку модних крамниць. Як усі, хто жив раніше в злиднях, Дейзі не знала міри витратам і жбурляла гроші на вітер. До того ж вона не зважала ні на які поради, і хоч могла поцікавитись чиєюсь думкою, проте ніколи на неї не зважала. Так, я їй сказала, що не варто купувати величезного, з пір'ям, капелюшка, він надто крикливий, і Дейзі погодилась: «Ага, ото б уже вирячили очі на мене в Тарбітоні!»— а таки його й купила. Йшлося не про якусь там особливу її впертість — вона просто не могла відмовити собі, коли річ їй подобалась. І водночас запевняла, що без мене «й не потикалася до крамниць», і взяла з мене обіцянку, що на завтра ми знову поїдемо разом по місту.

— Ви тільки не кажіть нічого своєму чоловікові, а я скажу Тедові, ніби мені треба купити дещо перед пологами, а в той відділ чоловіків не пускають.

Я пообіцяла, та все-таки вирішила не критись від Честера; я тоді вже добре знала, який він став недовірливий, тож мені неприємно було збуджувати в ньому бодай крихту підозри. Тепер він зробився набагато прискіпливішим, а головне — уважнішим і палкішим. Здавалося, він хоче вилікуватись од своїх лютих ревнощів, знову й знову (дедалі гарячковіше) доводячи самому собі, що я й «справді» його кохаю.

42

Дейзі, як потім з'ясувалося, не лише збрехала Гулдові, що ходить до кравчині приміряти бандаж, а й щоразу, коли втікала на наші походеньки, обіцяла йому повернутися за годину,— і щезала на цілий день, а щоб виправдатись, вигадувала дедалі неймовірніші причини.

Зрештою, Гулд, куди підозріливіший за Честера, після третього дня їхніх сварок (це було вже перед самісіньким від'їздом Гулдів з Лондона) допитав служницю, і та розповіла йому про мої перші відвідини (я послала тоді Дейзі свою візитну картку). Він зателефонував Честерові (нам щойно поставили телефон) і спитав, чи не в нас Дейзі. І Честер, який ніколи не відпускав мене, не поцікавившись, де саме я сьогодні буду, дав йому кілька адрес, і крамницю Шулбредза теж.