Джойс Кері - Улюбленець слави

— Я чекав на це двадцять п'ять років.

Та сміх його звучав тепер якось по-новому. І вираз обличчя, наївний і по-дитячому щирий, теж був для мене новий.

— Зараз я признаюсь тобі у тому, чого не знає ніхто. Ще хлопчаком на побігеньках у Бінга, коли я ходив у латаних штанах, я дав собі слово, що здобуду успіх. Я тоді ще не знав, як я це зроблю, але сказав собі, що доможуся успіху, навіть якщо за це доведеться заплатити життям. Я й зараз до ладу не знаю, як воно вийшло. Але знаю, що робити далі. Дай мені лише час...

— Так, перед тобою відкрилися тепер усі дороги,— сказала я.— Мені дуже радісно, що ти переміг.

Я справді дуже зраділа, мені наче камінь з серця спав.

Відчинивши двері до своєї кімнати, я побачила, що Честер має намір піти слідом за мною,— ми обоє стояли вже на самому порозі. Я зразу ж спинилася. «Знову своєї,— подумала я (це здалося мені навіть смішним),— але ні, тепер нічого не вийде, я просто й кроку далі не ступлю, лишуся тут. Який же він дурний попри весь свій розум,— невже не бачить, що ситуація лишилася такою ж, якою була,— проти фактів нічого не вдієш».

Нараз вираз його обличчя різко змінився (я навіть подумала тоді, що він зробив це навмисне), і він глянув на мене такими втомленими й тривожними очима, що на мить здався зовсім іншою людиною, старою і виснаженою.

— Так, я міг би досягти багато чого,— сказав він повільно.— Це великий шанс у моєму житті... Якщо тільки його не прогавити...

І за якусь мить я збагнула, як помилялась, гадаючи, що «ситуація» не змінилась, і «проти фактів нічого не вдієш».

Коли маєш справу з такими, як Честер, факти просто повертаються до вас іншим боком, а що стосується конкретних ситуацій, то політики тільки те й роблять, що змінюють їх.

І я вперше зрозуміла (точніше, відчула),— якщо жорстоко кидати людину й розбивати їй серце в годину поразки, то набагато жорстокіше робити це, коли вона нарешті здобула успіх, якого «чекала двадцять п'ять років».

Я панічно перелякалася цієї думки, але, спробувавши «спертись» на «реальність» своєї любові до Джіма, раптом знайшла там замість любові самі лише спогади про неї; з реального цей факт перетворився раптом на факт історії,— а всі історичні факти дуже швидко обростають усілякими примітками й коментарями (наприклад: «Чи ж ти не розумніший за нього?»),— тож спиратися на цей факт можна було не більшою мірою, ніж на історію взагалі.

А щодо слабкої волі та нерішучості, то я ніколи так і не знала, коли ми виявляємо більшу слабкість — роблячи дурниці, щоб нас не вважали за нерішучих, чи міняючи свої рішення, бо раніше були дурні.

Не стигла я й рота розтулити, або нагадати, що я при надії, як він (раніше за мене зрозумівши, що я здаюся) поклав мені руку на стан, і я вже не могла опиратись — це було б щось неприпустиме, якби Честер прогавив свій шанс.

Я мовчки дозволила йому провести себе до кімнати й покласти на ліжко, нічого не сказавши, коли він замкнув двері; мене охопив такий розпач, що вже не хотілося ні про що думати.

39

Мушу пояснити, що саме сталося того вечора, бо дехто схильний звинувачувати мене в тому, що це нібито я «розбестила» свого бідолашного чоловіка, і не лише духом, а, так би мовити, й тілом. Гадаю, ніхто не заперечуватиме, що люди, які живуть однією родиною чи просто під одним дахом (або навіть і такі, що зійшлися бодай один раз на танцях), якось впливають одне на одного, а чоловік і дружина й поготів. Та Джім, коли я пояснила йому в листі, чом, незважаючи на все, не можу піти від Честера, відповів мені, що зустріч з такою вкрай зіпсованою жінкою, як я, була найбільшим у його житті лихом.

Чоловік і жінка зазнають обопільного впливу. Вони дізнаються про не знані їм раніше думки й почуття одне одного і пристосовуються до них — саме на цьому стоїть шлюб, а шлюб (я переконана) — не лише традиційне співжиття чоловіка та жінки, як вважає дехто, але й певний клімат, бо він змінює і душі їхні і тіла.

Я була у розпачі від усього, що зі мною так раптово сталося, від усього, що загрожувало моєму майбутньому, і хотіла тільки одного: «відкласти Честера на потім», лишитися «на самоті з собою» навіть якщо він поруч, у моєму ліжку. Але Честер, як я вже казала, належав до тих людей (Джім у цій справі був точнісінько такий же впертий, але з іншої причини — нічиї релігійні почуття його не обходили, для нього важливо було завше й в усьому доскочити успіху!), яким не може стати добре, доки вони не відчують, що добре стало й партнерові по любовних втіхах (зрештою, і самому приємно, коли хтось із насолодою робить вам приємне); тож мені раптом захотілося показати Честерові те, що зробив зі мною Джім (досить було й легкого натяку, щоб усе зійшло за випадковість). Наслідок усе перевершив (правда, обох нас від утоми пройняла така нервова гарячка, що ми ледве не знепритомніли). Прийшовши до тями, Честер лише здивувався, навіть затривоживсь, чи не заподіяв він мені шкоди. Але опісля — не знаходив слів, щоб виявити свій захват! І лишень тому (от чого я не могла передбачити!), що сприйняв (так було свого часу і в мене з Джімом) наше цілком «земне» досягнення за божий знак,— мовляв, нарешті ми з ним з'єдналися «в одне ціле».