Джойс Кері - Улюбленець слави

Після того як Джім зрозумів, що не дочекається від мене відповіді, він замкнув двері, і я подумала — зараз він мене вб'є. Але я так заціпеніла, що навіть не злякалась. Відкинувшись на спинку стільця, я чекала, і тіло моє геть обм'якло.

Джім спинився переді мною і цілу довгу хвилину вдивлявся в мене з чудним виразом ненависті й вагання. Мені здалося, що він і сам переляканий. Потім він обережно взяв мене за руки і підвів зі стільця. Я була така слабка, що не стояла на ногах, тож мусила спертися на спинку ліжка.

— Скажи мені все як є,— попросив він цілком лагідним тоном.— Що між вами сталося?

У мене пересохло в роті, і я ледь чутно прошепотіла, що не зробила нічого поганого.

— Отже, зовсім нічого? Отже, ти хочеш сказати, що Бутем усе вигадав?

Я ствердно хитнула головою, і Джім струсонув мої руки — але дуже обережно,— просто, щоб я прийшла до тями.

— Я хочу знати правду,— сказав він.— Ти повинна сказати мені правду. Отже, між вами нічого не було,— твоя честь і сумління чисті?

Я знову ствердно хитнула головою, але Джім удруге струсонув мої руки й наказав мені присягнутися.

— Присягаюся господом богом,— повторила я за ним,— що це правда.

Після цих моїх слів Джім остаточно розгубився. Він стояв, утуплений у мене, а мені раптом запаморочилось у голові, і я, мов підкошена, впала на стілець. Джім приніс мені води, я його поцілувала і, міцно пригорнувшись до нього, довго не відпускала від себе.

Він поклав мене в ліжко і вийшов, не зронивши більше ані слова. Я й досі не знаю, чи справді він мені тоді повірив,— річ майже неймовірна,— чи просто спробував обманути сам себе, бо йому забракло сміливості «поглянути у вічі правді».

Проте незабаром (десь так через місяць, усе як слід обмізкувавши) він змінив тактику й перестав обходити десятою дорогою вітальню, коли ми працювали там удвох з Честером. Якось уранці він зайшов туди,— цілком несподівано, шукаючи чорнила. І тепер раз по раз заходить до нашої кімнати, навіть без стуку (хоч на обличчі в нього щоразу написаний жах перед тим, що на нього чекає, і він нервово озирається на всі боки, зціпивши зуби,— наче боїться потрапити в пастку) і вже без будь-якої нагоди,— скажімо, просто вітає Честера з добрим ранком або нагадує мені, чи я не забула щось там зробити. Він ніби вирішив: «Не хочу бути щасливим з цією жінкою ціною честі. Я знаю, вона зрадлива й підступна, та не маю наміру потурати їй в усьому. Буду поводитися з нею так, ніби за нею немає ніякої провини, але якщо спіймаю,— тим гірше для нас усіх».

І тепер моє життя, яке після нашого «відходу від політики» мало стати таким простим і спокійним, ще більш ускладнилося і стало суцільною «політикою». Я мушу зважувати кожне своє слово, кожен свій крок. Напруженню не видно кінця-краю. Волосся моє посивіло, я так схудла, що одяг висить на мені, як на кістяку. Але дивно,— я ніколи ще не була така щаслива, як зараз, бо Джім ніколи не кохав мене так гаряче. Ми ніби вперше зрозуміли, що таке справжня пристрасть,— очевидно, Джім, як і я, відчуває, що кожен наш день може бути для нас останнім.

Але мені несила переконати його, що я лише тому й не можу вигнати Честера на вулицю, що боюся зруйнувати наше щастя. Я не могла б тоді позбутися думки, що цим вчинила злочин проти чогось більшого, ніж кохання.

Я б тоді зневажила саму себе, і, мабуть, на це й натякає Честер, коли говорить: ну ось, такий-то бідолаха сам себе засудив на вічне прокляття. Я боюся такого «прокляття», бо воно порушить моє щастя, позбавить радості життя,— а Джім може тільки вбити мене.

Рескін Джон (1819—1900) — англійський письменник, теоретик мистецтва, ідеолог «прерафаелітів» — мистецької групи, що взяла за ідеал «наївне мистецтво» Середньовіччя й Раннього Відродження (дорафаелівське). Тут і далі примітки перекладача.

Фенії — дрібнобуржуазні революціонери-республіканці 50— 60-х років XIX ст., які боролися за визволення Ірландії від британського панування.

Лорна Дун - героїня однойменного роману англійського письменника Р. Д. Блекмора (1825—1900).

Нонконформістами називали методистів, баптистів, квакерів, пресвітеріанців, індепендентів та інших,— що не визнавали панівної англіканської церкви.

Вовенарг Люк де Клап'є (1715—1747) —відомий французький письменник-мораліст, учень і послідовник Вольтера.

Іст Лінн - мелодрама за однойменним романом Елен Генрі Вуд (1814— 1887).