Юрій Єрмолаєв - Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).

Біля дверей одного з під'їздів з'явилася дошкільниця Тонечка. Вона несла дві маленькі клітки з жовтенькими пташками. Бориско поспішив допомогти Тонечці і взяв одну з кліток. Дівчинка відразу попередила його:

— Не тряси клітку. В Тошка голова закрутиться. І воду не розлий, клітку намочиш.

— А ти під ногами не метушись,— добродушно зауважив їй Бориско.— А то я впаду з кліткою.

— Покажи ж нам своїх щигликів,— сказав я Тонечці.

— Це не щиглики, а канарки,— поправила вона мене.— Он цей, Тошко — кенар, самець тобто. Мене звуть Тоня, а його — Тошко. Тато так придумав. Бо він його мені на день народження подарував... Ой! А котів тут нема? — озираючись, спохопилася Тонечка.— Мій Тошко дуже їх боїться. Бачите, він без хвоста. Це кіт вирвав.

— Ні, ні! Не хвилюйся,— поспішив її заспокоїти Бориско,— мене всі коти бояться. Ми їх сюди не підпускаємо.

— Дуже правильно робите,— сказала Тонечка і знову защебетала: — Мій Тошко страшенно розумний! Все-все розуміє. Дивіться! — Вона дістала з кишені платтячка насінину і подала кенару. Той відразу схопив частування.— Зараз він обчистить шкірку і з'їсть.

Але Тошко не став чистити насінину, а недбало впустив її на підлогу клітки.

— Тошко, візьми, негайно візьми! — зажадала Тонечка.

Тошко і дзьобом не повів. Натомість він поліз у купалочку і затріпотів у ній, здійнявши фонтан бризок.

— Фу! — відскочив від клітки Бориско.— Забризкав усього.

— А ти не стій поряд,— заступилася за птаху Тонечка.— Сам же, мабуть, умивався вранці, а Тошко не встиг.

— А це хто? — кивнув я на другу клітку.

— Канарка Буравочка,— охоче пояснила дівчинка,— У мене є улюблена подружка Соня Буравцева. Тепер вона переїхала в інший район, а перед від'їздом подарувала мені цю канарку. Тому я так і назвала її — Буравочка. Вона зовсім ще молоденька. Їй усього півроку. Але теж дуже розумна! Ви це самі побачите.

В цей час з крайнього під'їзду Світланка з Олею і Антоном винесли якийсь дерев'яний ящик з дірками. Гоша побіг до них і радісно оголосив:

— Морські свинки! З двісті другої квартири!

— Випустіть їх з ящика у вольєру,— запропонував я, вішаючи клітку з кенарем на гілку тополі.

— А не втечуть? — занепокоїлась Оля.

— Ми за них головою поручились,— сказав мені Антон.

— Тепер не втечуть. Усі дірки закладені.

Я поклав ящик у вольєру і випустив їх на пісок. Їх було п'ятеро. Спочатку вони трохи примружувалися від яскравого сонця, потім найбільша свинка з чорними плямками пискнула і побігла вздовж загончика. За нею відразу промчала друга свинка, трошки менша. А далі до них приєдналося троє маленьких свинок. Так вони і бігали одне за одним.

— Цілий поїзд! — засміявся Антон.

— Почепи мої клітки в тіні,— попросила мене Тонечка,— щоб маківки пташкам не напекло.

Поки ми чіпляли клітки в тіні, Павлик ще з одним дошкільником приніс до нашої вольєри двох хом'ячків.

— Як розтовстіли! — вигукнула Оля.

— Це вони про запас їжу за щоки сховали. Там у них спеціальні мішечки,— пояснив дошкільник.

Хом'ячків пустили до морських свинок. Вони почали рити в піску ямки, а потім виплюнули в них свої їстивні запаси, зарили і присіли поряд стерегти.

У двір вийшла десятикласниця Олена Фролова. В клітці, яку вона тримала, сиділи на жердині два хвилястих папужки. Папужки були зелені з фіолетовими чубчиками і хвостиками, які переливалися на сонці.

— Давай, я їх теж у тінь почеплю,— запропонував Гоша,— а то сонце їм маківки напече.

— Нехай напече, папужки люблять тепло. Їх батьківщина — Африка.

— А де батьківщина канарок? — запитав Павлика Гоша.

— Тут, у нас,— не досить упевнено відповів Павлик і поспішно запитав Олену: — Як звуть твоїх папужок?

— Франтик і Франтиха,— відповіла Олена. Папужки зрозуміли, що говорять про них, і почали на всі лади повторювати:

— Франтик!

— Фран-ти-ха!

Їхні викрики стали сигналом канаркам. Тошко завертів хвостом, півкнув, а потім відповів папугам треллю з переливами. Його відразу ж підтримала Буравочка. Та в неї вийшло лише тоненьке «пі-пі», як у курчати, і ніяких трелей. Папуги залопотіли щось незрозуміле.

— Напевне, по-африканському,— припустив Антон. І Гошин Кубарик, дивлячись на пташок, загавкав.

Тошко у відповідь роздув груди і заспівав ще голосніше.

— Соловей! — захоплено сказав Бориско.

— Я ж казала, що він у мене особливий,— з гордістю оголосила Тонечка і взялася підсвистувати своєму пернатому другові.

Піднятий птахами і Кубариком гамір змусив принишклих морських свинок знову забігати по колу. До них відразу приєднались хом'ячки, покинувши стерегти свої запаси. Всім стало дуже весело: і тваринам, і людям. І раптом з під'їзду вийшла Людка зі своїм Маїсом. Маїс устиг вже зарекомендувати себе з найгіршого боку. Він виявився ще і страшним злодюгою. Досить комусь під час його перебування у дворі залишити хоча б на хвилинку сумку з продуктами без нагляду, як він обов'язково щось поцупить. А вийде у двір малюк з бутербродом, відкусить і покладе його на лавку — бутерброда як і не було. Замість нього сидить на лавці Маїс і облизується. Не раз залізав він у квартири першого поверху, коли в них були відкриті вікна. Цілі погроми там влаштовував. Людці навіть заборонили спускати його з мотузочка, щоб між забіякою котом і собаками не було бійок. І ось знову він походжав по двору.