Ніна Боден - boden_nina_zbiglo_lito

— Вони тут тебе ніколи не знайдуть. Я хотів би, щоб ти залишилася. З тобою нам буде веселіше.

У Мері стало легше на душі.

— Ризикувати не варто, — твердо сказала вона. — А я приходитиму сюди щодня й приноситиму молоко та інші харчі. З мене тоді буде більше користі.

Він кивнув головою, погоджуючись з нею, і сказав:

— Якщо все-таки надумаєш залишитися, буду радий.

Після цього все склалося якнайкраще. Вони розклали багаття на галявині над кручею і напекли картоплі, що її приніс із собою Саймон. Щоправда, картопля трохи обвуглилася й надто розімліла, бо вони не дочекалися, поки вигорять всі дрова й залишиться тільки жар, та вони із задоволенням з’їли її з маслом, холодною куркою та сендвічами. Затим випили пляшку молока, з’їли бісквіт, сир і фрукти і нарешті, наївшись донесхочу, полягали спати на сонці.

Коли вони прокинулися, Ноакс, який під час обіду поїв разом з ними курятини і знову заліз до кошика, зник. Вони знайшли його на краю галявини, де він, припавши до землі, безгучно й спритно, ніби все своє життя пересувався на трьох ногах, підкрадався до коника.

Саймон нагнувся, щоб погладити Ноакса, але він зашипів і погрозливо вигнув спину, мов дикий кіт. Саймон миттю відсмикнув руку, і Мері засміялася. Оце вже той, колишній Ноакс!

— Йому вже краще. Він одужав. Як за помахом чарівної палички.

Саймон почервонів.

— А це і є чарівне місце, — зніяковіло й серйозно промовив він. — Я це завжди відчував. Тут будь-хто одужає.

— І в мене вже не болить нога, — заявив Крішна. — Поки ми йшли — боліла, а тепер перестала. — Він зняв бинт і поворушив ступнею. — Я можу бігати, стрибати, грати в різні ігри.

І вони бігали, кричали, сміялися, лазили по деревах, купалися в озері. Вони немов подуріли. Мері, наприклад, повисла на дереві вниз головою і строїла страшні міни, а Крішна сміявся тонким і пронизливим сміхом, схожим на крик птаха. Мері пригадала, що тільки один раз чула, як він сміється. Це було тоді, коли вона провалилася в сміттєвий бак у глухому провулку. Вона зіскочила з дерева й погналася за ним, роблячи дедалі страшніші міни, поки він упав на землю і, схопившись за живіт, простогнав:

— Перестань, а то я помру зо сміху.

Саймон, який завжди був спокійний і врівноважений, галасував більше за всіх. Він кричав, вищав, стояв на голові, дригаючи ногами, одне слово, поводився так, ніби його тримали під замком і раптом випустили на волю.

Украй заморившись, вони знову посідали біля пригаслого вогнища, потягуючись і позіхаючи.

— Мені тут подобається, — сказав Крішна. — Це найкраще місце, де мені доводилося бувати. Я радий, що приїхав до Англії. Ви так багато доброго зробили для мене.

— Не знаю, чи й справді ми добре зробили, — сказав Саймон трохи пізніше, коли настав час Мері повертатися додому і він проводжав її до шосе. Крішна залишився на острові підтримувати вогонь і наглядати за Ноаксом. — Я маю на увазі те, що переховуємо його, — додав вів. — Хотілося б, щоб ми не помилилися.

Мері не відповіла.

Вона думала про Ноакса, який дійшов за ними аж до мосту й там зупинився, дивлячись їм услід і помахуючи хвостом. Їй хотілося знати, чи подумав він про те, що вона покинула його?

— Я хочу сказати, що на все можна дивитися з двох боків, — повільно вів далі Саймон. — 3 одного боку, можна сказати, що ми його врятували…

— А хіба ні? — здивувалася Мері.

— Мабуть, що так. Принаймні ми так вважаємо, але є люди, які можуть думати інакше. — Саймон ураз замовк і спохмурнів. А за хвилю додав: — Вони вважатимуть, що ми його викрали!

«Просто дивно, — подумала Мері. — На острові Саймон поводився, як звичайний хлопець, ніщо на світі його не хвилювало, а тепер, як тільки вони покинули острів, він знову став серйозний, розважливий і непокоїться через якісь дрібниці.

— Ти просто смішний, — сказала вона.

Однак того ж вечора сталося таке, що змусило її згадати Саймонові слова.

Після вечері вона прийняла ванну й спустилася вниз побажати дідусеві і тітці Еліс добраніч. Дідусь саме дивився телевізор, і тітка Еліс, приклавши палець до уст, веліла помовчати.

Мері прилаштувалася біля тітчиних ніг. Її почало хилити на сон і так зморило, що вона притулила голову до кощавого тітчиного коліна і їй стало дуже зручно.

Тітка Еліс завмерла.

Мері не слухала телевізійних новин. Вона заплющила очі й звук поплив у неї над головою.

— Досить на сьогодні. Я вже втомився. Мері, люба, вимкни телевізор, — раптом сказав дідусь і тут Мері почула останнє повідомлення. Вона вже доторкнулася до вимикача, коли диктор сказав; «Досі нічого невідомо про хлопчика Крішну Пателя, який зник у Лондоні, прилетівши літаком з Найробі. Його дядько, у якого хлопчик мав жити в Англії, сьогодні вранці вилетів до Парижа, щоб допомогти французькій поліції розшукати його. В аеропорту містер Патель сказав…»