Ніна Боден - boden_nina_zbiglo_lito

— Тоді хвалитись нічого, — сказав Саймон. — Якщо було легко, то навіщо хвалитися?

І знову пішов дошкою по сумку. Навіть від самого погляду на нього в Мері запаморочилося в голові. Вона відвернулася і відкрила кошика.

— Поки не випускай його, — сказав Саймон, ставлячи сумку на землю. — Зачекай, поки дістанемося до місця.

— До якого місця?

— Побачиш.

«У Саймона зовсім інший вигляд, — подумала Мері — Стурбованість щезла з лиця, а очі блищать, мов зірки».

— Дивовижне місце, — сказав він. — Потерпи — побачиш.

Саймон був такий збуджений і щасливий, що Мері стало боязко за нього. І поки вони вибиралися нагору, перетинаючи острів, вона мріяла, щоб те місце й справді виявилося таким чудовим, яким він вважав його. Аби не довелося лишень удавати, що воно їй подобається.

Та удавати Мері не довелося. Місце виявилося кращим, ніж вона його собі уявляла. Вони спустилися із порослої мохом кручі й опинилися біля невеличкої бухти, де озеро впадало в печеру. Але яка то була печера! її стіни й стеля були вкриті мільйонами тоненьких кришталевих шипів, які світилися чарівним світлом там, де на них потрапляло сонячне проміння, й так віддзеркалювали рух роди, що, здавалося, самі рухалися та мерехтіли, змінюючи кольори: то вони пурпурові, то рожеві, то золотисті… А якщо піднятися крутими кам’яними уступами з головної печери й пройти звивистими вузькими переходами, то можна потрапити в інші печери й ніші, кожна з яких прикрашена своїм кришталевим узором. То тут, то там звисають грона, схожі на бджолиний рій або на люстру.

— Це грот, — сказав Саймон. — Штучний грот. Його збудували господарі маєтку близько двохсот років тому. Про це я прочитав в одній старій книжці, яку знайшов у крамничці дядька Хорейса. Його скопіювали зі справжнього гроту в Італії.

— Для чого?

— Для втіхи, мабуть. Щоб улаштовувати там пікніки. До головної печери була прибудована навіть пристань. Тільки вона вже зогнила.

— Ті господарі, видно, були казково багаті, — сказала Мері. — Мільярдери. Це діаманти на стінах?

Саймон засміявся:

— Ні, то кварц. А під ним цегла. Її видно в тих місцях, де кришталики повідпадали.

Вони обійшли грот, зачаровані його красою. Потім Саймон повів їх у горішнє приміщення, із сухою втрамбованою долівкою.

Крізь загратоване віконце сюди проникало тьмяне крапчасте світло. В кутку була викопана ямка, прикрита гілками, а в ній було повно консервних банок: лосось, сардини, смажені боби.

— Я купив ці консерви на гроші, які заробив, розносячи газети, — пояснив Саймон. — Щотижня купував по кілька банок. Ми спатимемо тут, Крішно. Я приніс ковдру і спальний мішок…

Крішна дивився на Саймона із захватом.

— Я дуже радий, що ти зостаєшся зі мною, — сказав він.

Саймон зніяковіло глянув на Мері.

— Я сказав мамі, що їду на пікнік і буду ночувати на вільному повітрі. Я часто так роблю під час канікул. І мама ні про що не розпитувала.

— А чому ти мені про це не сказав? — обурилася Мері. — Мені, звичайно, байдуже…

У неї підкотився клубок до горла. Це ж нечесно! Крішну знайшла й урятувала вона, а тепер вони змовляються за її спиною. Хлопці всі однакові. Дружить з дівчинкою, поки нікого немає поряд, а тільки-но з’явиться другий хлопець, вони одразу кидають її напризволяще.

— Краще я піду й нагодую Ноакса, — сказала вона й гордо рушила вниз до головної печери.

Мері дістала з сумки молоко, яйце, бренді і все це розмішала паличкою в казанку. При цьому наспівувала якусь веселу мелодію — хай Саймон не думає, що вона образилася. А Саймон підійшов і зупинився у неї за спиною, спостерігаючи, як Ноакс, нетвердо тримаючись на трьох ногах, хлебче молоко.

— Пробач, — нарешті сказав він.

— За що пробачити? — Мері зробила здивоване обличчя.

— Сама знаєш…

Мері стенула плечима.

— Там, де двоє, — третій зайвий, — сказала вона. В очах у неї стояли сльози.

— Це не той випадок. — Саймон присів навпочіпки поруч неї. — Я змушений так зробити. Я не можу залишити його самого, особливо в першу ніч. А вчора ввечері в мене просто не було часу все тобі пояснити… — Він помовчав. — Ти також можеш залишитися. Я саме збирався тобі це запропонувати. Якщо ти хочеш втекти від своєї злої тітки…

Якось дивно він дивиться на мене, промайнула в Мері думка. Ніби випробовує…

Що йому відповісти? Адже не скажеш: тітка Еліс хвилюватиметься. Це звучатиме просто безглуздо.

І вона знайшла відповідь:

— Тітка заявить на мене в поліцію. А це небезпечно для всіх нас.