Ришард Лісковацький: Вождь справедливих

А потім все вкриває чорна ніч. Тільки замість неба над хлопцем висіло сталеве днище вагона. Колеса оберталися щораз повільніше, щораз тихіше, поки нарешті завмерли нерухомо.

Поїзд зупинився. З вагонів вискакували стривожені пасажири. Вздовж колії біг машиніст, на кілька метрів випереджаючи свого помічника.

— Що сталося? Чого ми стоїмо? — питали пасажири.

Машиніст не відповідав. Помічник машиніста на секунду затримався і схвильовано пояснив:

— Якийсь хлопець рятував дитину… вони під вагонами.

Тепер уже бігли всі. Нахилятися, шукаючи дітей на колії. Першим добіг машиніст. Він присів і заповз під вагон. Казик лежав нерухомо, придавивши своїм тілом дівчинку. Вона плакала, намагаючись вибратися з-під тягаря, що блискавично звалився на неї. Машиніст обережно витяг з-під вагона непритомного хлопця. їх оточив натовп пасажирів. Лунали схвильовані, занепокоєні голоси:

— Він живий?

— Лікаря, негайно лікаря!

— Молодець хлопчина…

— Гляньте, з дівчинкою нічого не сталося.

— Займіться дитиною…

— Хлопця треба в лікарню.

— Машина… машина на шосе… зупиніть…

Машину зупинили. Коли непритомного Казика обережно вкладали в тісній кабіні, біля поїзда раптом почувся нестямний крик. Якась жінка щодуху бігла до дівчинки в блакитній сукенці, вигукуючи: «Крисю! Крисю!» Машина рушила… До лікарні було кілометрів п’ять.

Найтривожнішими були перші три дні. Хлопці чергували біля воріт лікарні. Жоден житель Красностава не лишився байдужим до геройського вчинку Казика Врубеля. Всі в напруженні чекали звістки з лікарні. На четвертий день черговий лікар сказав з полегкістю: «Криза минула. Буде жити».

Щасливцем, якому випало першому принести цю звістку в місто, виявився Ягелло.

— Буде жити! Криза минула! — вигукував Ягелло, біжучи серединою тротуару й безцеремонно штовхаючи заінтригованих перехожих.

Ось він уже на сходах. Стукає, ні, гатить кулаками в двері Гаєвського. Слова, як прекрасна музика: «Буде жити! Так лікар сказав…»

Вони мчать разом. Плече в плече. Адам питає про подробиці, але Ягелло не знає подробиць. Завтра будуть детальніші відомості, а сьогодні досить цієї однієї, найважливішої. Вони влітають у квартиру Качура. Перекрикують один одного: «Криза минула! Ура-а! Чудовий день! Свято!»

Спринтерський біг трьох Справедливих. Качур стомлений найменше, він виривається на кілька метрів уперед. І перший помічає Богдана, що стоїть біля вікна. Він горлає так голосно, що його чути, мабуть, на всій вулиці: «Добра звістка! Хай живе Казик! Буде жити! Найгірше минуло!»

Згодом вони вчотирьох біжать до Кальоша. А потім уп’ятьох До Чорного, потім ушістьох до Ластатого. А ще пізніше семеро Справедливих з’явилися на Магдиному подвір’ї. Але Магда вже про все знала, та й весь Красностав, мабуть, знав, що Казикові Врубелю вже нічого не загрожує, що герой, про якого писали газети, щасливо пережив найбільшу в своєму житті небезпеку.

Увечері Справедливі зустрілися в Гаєвського дома. Протягом кількох днів головною темою їхніх розмов був, певна річ, Казик, але тепер ця тема набрала особливої привабливості. Спочатку був геройський вчинок… тепер настав щасливий кінець.

Вони пережили три страшенно довгі й кошмарні ночі. їх мучили докори сумління: вони запідозрили Казика в зраді, звинуватили в боягузтві, повернулись до нього спинами. А він усіх їх перевершив сміливістю. І не зрадив!

Через кілька годин після трагічного випадку, коли, приголомшені, вони стояли у приймальні лікарні й чекали на жахливий вирок, який міг прозвучати будь-якої хвилини, коли здригалися від хвилювання щоразу, як відчинялися двері, і з надією дивились на лікарів, що проходили мимо, Ягелло раптом розпачливо вигукнув:

— Це моя провина… тільки моя! Плюньте мені в обличчя! Я хотів усе звалити на Казика, щоб відвернути від себе всі підозри. Вибовкав усе Магді, а вона сказала Антосеві. Тепер ви вже знаєте, хто зрадник.

Богдан підскочив до нього, трусонув ним, мов ганчір’яною лялькою.

— Ах ти, нікчемний перодряп! Герой зачуханий! Голову тобі скручу!

У приймальні зчинився неймовірний рейвах, бо й інші хлопці рвалися покарати Ягелла по заслузі. Тільки Адам і Ластатий стримувались, намагаючись перешкодити учасникам самосуду.

Це було три дні тому. Але в нинішній урочистий момент про злочин Ягелла забули. Зараз вони ладні пробачити ще й більші гріхи. Говорять про Казика. У малому тілі великий дух. Говорять про Казика. Ніхто й ніколи ще в їхньому місті не здійснив більшого подвигу. Говорять про Казика. Хоробрий, як лев. Мудрий, як Сократ. Чуйний, великодушний і благородний.