Ришард Лісковацький: Вождь справедливих

У вікнах будинків відбивалося криваве проміння призахідного сонця. Тротуари були ще теплі від полуденної спекоти. Легенький вітерець приємно холодив обличчя. По не дуже чистій, вибоїстій вулиці бродили бездомні собаки.

Всіх цікавило, до ділася гвардія капітана Антося, але недавні зухвалі напасники, очевидно, вирішили тим часом вдатися до іншої тактики. Вони зникли так само блискавично, як і з’явилися біля Качурового погреба. І вся ця подія могла б здатися якимсь лихим сном, якби не пошматована сорочка Ягелла, що була німим свідком гучного конфлікту. Це була справжня трагедія: спершу у них забрали рюкзаки, а потім нахабно розкрили їхню святу таємницю. А вони так пишалися цим входом в підземелля!

Адам уважно спостерігає замислені обличчя товаришів. Неважко здогадатися, що їх зараз найбільше хвилює, не дає спокою.

— Слухайте, ця непевність нас замучить, — рішучим голосом каже Гаєвський. — Ми повинні негайно все з’ясувати. Пропоную всім піти до Казика. І саме зараз.

Богдан намагався переконати хлопців, що насамперед треба розправитися з капітаном Антосем, і лише потім можна буде притиснути до стіни підступного зрадника. Такої ж думки і Ягелло. І навіть коли Ліпка нарешті погодився з пропозицією Адама, Ягелло ще довго опирався. А потім ішов, похиливши голову, і лічив кроки, що наближали його до страшної невідомості: «Що коли це не Казик? Коли виявиться, що Врубель не винен, то…» — Думки Ягелла стають чорні, як траурна стрічка.

Казик був дуже замислений. Настільки, що вдруге ретельно помив обличчя і шию. В біографії Врубеля це безпрецедентний випадок. Він, безумовно, свідчив про те, що катастрофа близько. Ще вчора вранці все складалося нормально. Нормальний і вмотивований був гнів Казика, якого звинуватили в тому, що він незаконно вбрався в шати героя й мученика. Досить було йому заплющити очі — і в уяві поставали дика груша, орда троглодитів, що вимахували кропивою. Він виразно бачив вогнище, яке мало спалахнути під ним, і розлючене обличчя капітана Антося: «Кажи, де наші рюкзаки? Кажи, бо пропадеш ні за цапову душу…»

Нечасто траплялося Казикові гідно пережити такі жахливі й прекрасні хвилини, тому він не міг дозволити, щоб якийсь там Ягелло паплюжив ці історичні факти, називаючи їх казочками для малих діточок.

Щоб освіжити в пам’яті трагічні хвилини й підігріти в собі ще більший гнів до маловірів, учора Врубель вирішив прогулятися в «Мавпячий гай». Він ішов з гордо піднятою головою і навіть трохи дивувався, що ніхто не звертає на нього уваги. І раптом, коли вже доходив до вузенької вулички, що межувала з «Мавпячим гаєм», помітив Ягелла. В першу мить хотів підбігти до нього й сказати кілька неприємних слів, що їх він терпляче виношував глибоко в серці, але Ягелло наддав ходи й несподівано зник у якомусь садку.

В якомусь? Вже через кілька секунд Врубель усвідомив, що доля вручила йому чудовий подарунок. Ягелло, який посмів поставити під сумнів геройську, чесну поведінку Казика, опинився в Магдиному садку. В садку, який з певного часу став для Справедливих забороненою територією. Магда неодноразово намагалася довести Спілку до розколу. Була вона дуже лукавою дівчиною. Один час Магда сумлінно доносила Справедливим про всі воєнні готування капітана Антося. Але наставали й такі моменти, коли Магда докорінно міняла свої політичні погляди й починала виказувати Антосеві всі таємниці Справедливих. Робити їй це було дуже легко, оскільки Ягелло та Качур хвалилися перед нею кожним вчинком і кожним планом, який ще тільки мав утілитися в життя.

Але вже протягом трьох місяців, тобто від часу, коли Магда почала демонстративно висловлювати свої не дуже похвальні думки щодо Справедливих, хлопці вирішили порвати з нею будь-які стосунки. І ось тепер Ягелло вступив на територію ворога. Казика це заінтригувало, і він вирішив придивитися до цієї події пильніше. Вже й вираз обличчя Ягелла уявляв, коли він прилюдно припне його словами: «Я бачив тебе в Магдиному садку… зрадник ти… порушив слово… Адже ми домовились між собою, що після всіх пліток, якими вона нас обдарувала, будь-які зв’язки з лукавою дівчиною ми пориваємо».

І, окрилений прекрасним видінням майбутньої помсти, Казик продирався через кущі, повз по траві, повній колючого осоту, аж поки дістався до місця, де побачив двох ворогів: Ягелла і Магду. Став прислухатись до досить голосної розмови.

Ягелло. Я тобі казав, де ми заховали ті рюкзаки?