Туве Янсон - Диво-капелюх

— Дорого, — крижаним голосом сказала Мора.

— Стане моєї золотої гори на острові Гатіфнатів? — запитав Хропик.

Мора похитала головою.

— Б-р-р, як холодно, — сказала Мумі-мама. — Піду візьму хустку.

І вона побігла на веранду через садок, де лишилися морозяні сліди Мори.

Запинаючись у хаті, Мумі-мама мимохідь глянула на диво-капелюх, і раптом їй спала чудова думка. Може, він сподобається Морі?

Вона хутенько захопила диво-капелюха з собою і, вернувшись, поклала його на траву:

— Ось найкоштовніша річ у цілій долині Мумі. В цьому капелюсі, щоб ти знала, Моро, утворюються найкращі хмарки, виростають найбуйніші садки, вода обертається на сік. Це єдиний диво-капелюх на світі.

— Доведи! — глузливо сказала Мора.

Тоді Мумі-мама вкинула в капелюх кілька кісточок з вишень. Запала глибока тиша.

— Аби тільки з нього не вилізло щось погане, — пошепки сказав Мумрик-Нюхайлик Гемулеві.

Проте їм пощастило. Коли Мора зазирнула в капелюх, там лежали червоні рубіни.

— Ось бачиш! — зраділа Мумі-мама. — А уяви собі, що буде, як туди покласти, скажімо, цілий гарбуз!

Мора глянула на капелюха. Тоді перевела погляд на Чубслю й Махслю. Потім знову на капелюха. Видно було, що вона вагається.

Нарешті Мора мовчки сягнула по капелюх і зникла, мов холодна сіра тінь. Більше вона не з’являлася в долині Мумі, і більше ніхто нічого не чув про диво-капелюх.

Відразу засвітило сонце, садок засяяв барвами, сповнився гомону й пахощів.

— Дякувати богу, що ми спекалися того капелюха, — мовила Мумі-мама. — Хоч раз він нам пригодився на щось путнє.

— Але хмарки були гарні,— сказав Пхик.

— І гратися в джунглях було приємно, — мрійливо додав Мумі-троль.

— Чудовосля все вийшлосля, — радісно сказала Махсля й забрала валізку, що досі стояла перед звинувачем.

— Кращесля й бути не можесля! — додала Чубсля і взяла її за руку.

І вони подріботіли до будинку Мумі.

Всі стояли й дивилися їм услід.

— Що вони сказали? — запитав Пхик.

— Майже, те саме, що «До побачення», — пояснив Гемуль.

дуже довгий, де розповідається, як Мумрик-Нюхайлик вирі/шив у мандри, як виявилося, що було у валізці, як Мумі-мама отримала назад свою торбинку й на радощах улаштувала бучний бенкет, і нарешті, як у долину Мумі завітав Чарівник

Це було наприкінці серпня. Вночі кричали сови і темними зграями нечутно мигтіли над садком кажани. Шумів ліс, і хвилювалося море. В повітрі вчувалося якесь чекання й сум, а місяць висів великий та червонястий. Мумі-троль завжди найдужче любив останні тижні літа, але ніколи не задумувався, чому саме.

Голоси вітру й моря зливалися в одне, все пахло зміною, дерева були вже готові до зміни.

«Чи, бува, не станеться сьогодні чогось незвичайного», — подумав Мумі-троль.

Він прокинувся й лежав, дивлячись у стелю.

«Гарно, коли вранці встанеш і світить сонце», — знову подумав він.

Тоді повернувся й побачив, що ліжко Мумрика-Нюхайлика порожнє.

Тієї миті він почув таємний сигнал під вікном — довгий посвист і два короткі, що означало: «Які в тебе на сьогодні плани?»

Мумі-троль схопився з ліжка й виглянув надвір. Там було ще досить темно й прохолодно. А під вікном стояв Мумрик-Нюхайлик.

— Агов! — озвався Мумі-троль, але тихенько, щоб нікого не збудити. Потім спустився мотузяною драбиною.

— Привіт! — сказав він.

— Привіт! — відповів Мумрик-Нюхайлик.

Вони пішли до річки, посідали на поруччя містка й замахали ногами. Сонце вже визирнуло з-за верхівок дерев і світило їм в обличчя.

— Отак ми сиділи весною, — нагадав Мумі-троль. — Першого ж дня, коли прокинулися з зимової сплячки. А всі ще спали.

Мумрик-Нюхайлик кивнув головою. Він робив з очерету човники і пускав за водою.

— Куди вони пливуть? — запитав Мумі-троль.

— Туди, де немає мене, — відповів Мумрик-Нюхайлик.

Човники один по одному зникали за поворотом.

— Навантажені цинамоном, акулячими зубами, смарагдами, — мрійливо сказав Мумі-троль.

Мумрик-Нюхайлик зітхнув.

— Ти питав мене про плани, — мовив Мумі-троль. — А в тебе є якісь плани?

— Є,— відповів Мумрик-Нюхайлик. — Один план. Але він тільки для мене самого.

Мумі-троль уважно подивився на нього й запитав:

— Ти хочеш іти в мандри?

Мумрик-Нюхайлик кивнув головою.

Якийсь час вони сиділи мовчки, тільки вимахували ногами. Річка під ними пливла кудись у чужі краї, за якими тужив Мумрик-Нюхайлик і в які хотів податися сам один.