Туве Янсон - Диво-капелюх

Ондатрів гамак знову прив’язали між деревами і до нього причепили табличку з написом: «Морин звинувач». Хропик сидів на скриньці й чекав, поки всі зберуться. На голову він натяг перуку з лика, так кожен бачитиме, що він суддя. Перед ним, за переділкою для підсудних, примостилися Чубсля й Махсля і їли вишні.

— Прошу дозволу бути їхнім звинувачем, — сказав Пхик (він не міг забути, як Чубсля й Махсля назвали його старою облізлою мишею).

— Тоді я буду їхній оборонець, — заявив Гемуль.

— А я хто? — запитала Хропка.

— Присяжний засідатель, — сказав їй брат. — Мумі будуть свідками. А Мумрик-Нюхайлик хай веде протокол. Але щоб нічого не пропустив.

— Виникає питання, чому Мора не має адвоката? — сказав Пхик.

— Їй не треба адвоката, — заявив Хропик. — На її боці право. Ви ж самі чули. Ну, годі. Починаємо!

Він тричі стукнув молотком по скриньці.

— Ти щось розумієшсля? — запитала Чубсля.

— Нічогісінькосля, — відповіла Махсля і стрельнула кісточкою в суддю.

— Будете говорити, коли я вас запитаю, — сказав Хропик. — Так або ні. І більше нічого. Ця валізка ваша чи Морина?

— Таксля! — сказала Чубсля.

— Нісля! — сказала Махсля.

— Запиши, що вони плутають! — вигукнув Пхик.

Хропик постукав по скриньці і сказав:

— Тихо! Питаю вас востаннє: чия це валізка?

— Нашасля! — відповіла Махсля.

— Вони кажуть, що їхня, — переклав Гемуль. — А вранці казали навпаки.

— Ну, то ми можемо віддати її Морі,— з полегкістю мовив Пхик. — Хоч мені й дуже шкода.

Чубсля стала навшпиньки й щось прошепотіла Гемулеві.

— Вона каже, — переклав Гемуль, — ніби тільки те, що у валізці, належить Морі.

— Ха! — пирхнув Пхик. — Цілком вірю. Тепер справу з’ясовано. Мора дістане те, що всередині, а ці риб’ячі пики нехай тримають свою стару валізку.

— Нітрохи не з’ясовано, — відважно заперечив Гемуль. — Річ не в тім, чиє те, що лежить валізці, а в тім, хто має на нього більше права. Добра річ має бути в доброму місці. Ви всі бачили Мору. От я й питаю вас, чи по ній видно, що вона має право на сховане в валізці?

— Слушно, — сказав вражений Пхик. — Ти таки справді розумний! Але ж уяви собі, яка самітна Мора через те, що її ніхто не любить і вона про всіх думає погано! Те, що у валізці,— мабуть, усе її майно. Невже треба і його відняти в неї? Самітної, відштовхнутої,— вів далі Пхик тремтячим голосом. — У бідолахи, в якої Чубсля й Махсля хитро видурили єдину її втіху…

Він схлипнув і замовк.

Хропик постукав по скриньці:

— Морі не треба захисника! Крім того, твої докази спираються на почуття, і Гемулеві також. Давайте сюди свідків. Нехай вони скажуть своє слово!

— Нам дуже сподобалися Чубсля й Махсля, — заявили Мумі.—А Мора з першого погляду видалась недоброю і лихою. Шкода, що доведеться віддати їй сховане у валізці.

— Закон є закон, — урочисто мовив Хропик. — Говоріть про діло. Тим паче, що Чубсля й Махсля не вміють відрізнити, на що вони мають право, а на що ні. Така вже їхня натура, нічого не вдієш. Звинувачу, а ви що скажете?

Та Ондатр уже заснув у гамаці.

— Ну так, — мовив Хропик, — йому байдуже. Більше ніхто не хоче говорити?

— Вибачте, — озвався присяжний засідатель, — а чи не легше було б розсудити їх, якби ми знали, що там у валізці?

Чубсля знову щось прошепотіла, і Гемуль кивнув головою.

— Це таємниця, — сказав він уголос. — Чубсля й Махсля вважають, що воно найкраще, а Морі воно тільки найдорожче.

Хропик похитав головою і наморщив лоба.

— Складний випадок, — заявив він. — Чубсля й Махсля розважили слушно, але все ж таки вчинили хибно. А закон є закон. Мені треба поміркувати. Не заважайте мені.

Запала мертва тиша. Тільки гули бджоли й сонце осявало садок.

Раптом над травою повіяло холодом, сонце зайшло за хмару, а садок посірів.

— Що сталося? — запитав Мумрик-Нюхайлик і підвів голову від протоколу.

— Вона знову прийшла, — прошепотіла Хропка.

На обмерзлій траві справді сиділа Мора і дивилася на них.

Спинивши погляд на Чубслі й Махслі, Мора загарчала й поволі почала наближатися.

— Рятуйтесля! — крикнула Чубсля. — Поможітьсля!

— Стривай, Моро, — сказав Хропик. — Я ще тобі нічого не сказав!

Мора спинилася.

— Я саме скінчив обдумувати вашу справу, — вів далі Хропик. — А що, якби Чубсля й Махсля захотіли купити в тебе сховане у валізці? Скільки ти заправиш?