Туве Янсон - Диво-капелюх

— Ті чужинки кажуть, що йде страшна й люта Мора. Нам треба замкнути на ніч усі двері!

— Але ж у нас замикаються тільки двері до підвалу, — зажурилася Мумі-мама. — Отак завжди буває з чужинцями.

Вона пішла порадитися з Мумі-татом.

— Доведеться всім озброїтись і поприсувати під двері меблі,— сказав тато. — Та страшна Мора може виявитися дуже небезпечною. Я почеплю у вітальні дзвінок тривоги, а Чубсля й Махсля хай ляжуть під моїм ліжком.

Але Чубсля й Махсля вже сховалися в шухляду й боялися вилазити звідти. Мумі-тато похитав головою і пішов до повітки по рушницю. Надворі було вже темно, в садку скрізь лежали чорні тіні. З лісу долинав якийсь шурхіт, світляки з своїми ліхтариками вже повиходили зі сховків.

Татові теж було трохи моторошно, коли він ішов по рушницю. А що, як та Мора причаїлася десь за кущем? Аби хоч знати, яка вона на вигляд. Чи дуже велика?

Вернувшись на веранду, тато підпер двері канапою і сказав:

— Світло горітиме цілу ніч. Усі будьте готові, і нехай Мумрик-Нюхайлик спить сьогодні в хаті.

Запало прикре напруження. Мумі-тато постукав по шухляді й гукнув:

— Ми вас оборонимо!

Але звідти не чутно було ні звуку. Тоді він висунув шухляду, щоб поглянути, чи, бува, Чубслю й Махслю вже не вкрадено, і побачив, що вони спокійно сплять, а біля них стоїть валізка.

— Мабуть, і ми підемо спати, — сказав він. — Але захопіть зброю!

Схвильовані й збуджені, всі подалися до своїх ліжок, і невдовзі в будинку стало тихо. Тільки гасова лампа самітно горіла на столі у вітальні.

Минула дванадцята година. Вибило першу. Десь після другої Ондатр прокинувся й захотів вийти надвір. Він потупав сонний верандою і вражено спинився перед канапою, що підпирала двері. Канапа була досить важка.

— Що їм тільки не спадає на думку! — промурмотів він і заходився щосили відсувати канапу.

І тоді, звичайно, задзеленчав дзвінок тривоги, якого почепив Мумі-тато.

За мить будинок сповнився крику, брязкоту зброї й тупоту. Всі примчали вниз, хто з сокирою, хто з ножицями, хто з каменем, хто з лопатою чи ножем, а хто з граблями, і вражено витріщили очі на Ондатра.

— Де Мора? — запитав Мумі-троль.

— Та це я, — сердито відповів Ондатр. — Я лише хотів вийти прогулятися. І геть забув про ту вашу безглузду Мору.

— Ну то гайда, — сказав Хропик. — Але більше такого не робіть.

Він відчинив навстіж двері.

І тоді… тоді всі побачили Мору. Вона сиділа непорушно перед ганком і дивилася на них круглими, без жодного виразу, очима.

Виявилося, що Мора не надто велика й не дуже небезпечна. Відчувалося тільки, що вона безмежно лиха і здатна чекати скільки завгодно.

А це було страшно.

Нікому не довелося нападати на неї. Вона ще трохи посиділа, тоді зникла в темряві садка. Але там, де вона сиділа, земля геть замерзла.

Хропик зачинив двері й здригнувся.

— Бідні Чубсля й Махсля, — сказав він. — Гемулю, поглянь, чи вони не прокинулись.

Вони справді не спали.

— Мора пішласля? — спитала Махсля.

— Спітьсля спокійносля, — сказав Гемуль.

Чубсля полегшено відітхнула:

— Дякуватисля богусля.

Вони посунули валізку далі в куток шухляди і знову поснули.

— Можна тепер лягати? — запитала Мумі-мама, поклавши сокиру.

— Лягайте, — сказав Мумі-троль. — А ми з Мумриком-Нюхайликом стерегтимемо вас, поки зійде сонце. Але про всяк випадок сховайте свою торбинку під подушку.

Мумі-троль з Мумриком-Нюхайликом сиділи у вітальні до ранку і грали в карти. Тієї ночі Мора більше не з’являлася.

Другого ранку Гемуль зайшов до кухні і стурбовано заявив, що він розмовляв з Чубслею і Махслею.

— Ну, що там у них знову? — зітхнувши, запитала Мумі-мама.

— Мора хоче забрати в них валізку, — пояснив Гемуль.

— Ото потвора! — обурилася мама. — В них того добра нема на що глянути, а вона й те хоче пограбувати!

— Я теж так кажу, — погодився Гемуль. — Але є одна обставина, що ускладнює справу. Та валізка, здається, Морина.

— Гм, це справді ускладнює справу, — сказала Мумі-мама. — Треба побалакати з Хропиком, він на все знаходить раду.

Хропик дуже зацікавився.

— Це незвичайний випадок, — сказав він. — Треба вчинити суд. О третій годині зберімося всі біля кущів бузку й розгляньмо цю справу.

Стояло тепле, сонячне надвечір’я. Пахли квітки, гули бджоли. Садок, у яскравих барвах пізнього літа, був такий гарний, мов букет нареченої.