Педро Аларкон - Трикутний капелюх

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

З іспанської переклала Женев’єва Конєва

Передмова Олени Олексієнко

Педро Антоніо де Аларкон (1833–1891) — один з засновників критичного реалізму в Іспанії. Творча спадщина письменника надзвичайно різноманітна: подорожні нариси, оповідання, повісті, романи. Кращі твори Аларкона стали своєрідними віхами в подальшому розвитку національної літературної традиції. Подорожні нотатки письменника — «З Мадріда до Неаполя» (1861), «Альпухарра» (1873), «Подорож по Іспанії» (1883) — утвердили цей жанр у іспанській літературі. Сповнені патріотизму оповідання про події війни за незалежність 1808–1814 рр. («Маленькі національні історії») стимулювали звернення до цієї теми кращих представників критичного реалізму другої половини XIX ст. (Беніто Перес Гальдос. «Національні епізоди»). Повість «Трикутний капелюх» (1874) стала матеріалом для численних переробок представниками різних видів мистецтва (балет Мануеля де Фальї «Трикутник», комедія Алехандро «Мельничиха з Аркосу» тощо).

Творчий і життєвий шлях Педро Антоніо де Аларкона був досить складний і суперечливий. Народився він 10 березня 1833 р. в збіднілій дворянській родині в місті Гуадісі. В цьому невеличкому містечку, що розкинулося за шістдесят кілометрів від Гранади, минули дитинство та юнацькі роки письменника. Вузькі, криві вулички, старовинний собор, печери на околицях становили ту особливу атмосферу іспанського півдня, що змалку зачарувала майбутнього письменника. Андалузія, одна з наймальовничіших областей країни, подарувала країні чимало поетів. Саме з Андалузією пов'язана творчість Федеріко Гарсії Лорки, Антоніо Мачадо, Рафаеля Альберті. Сповнені натхнення і рядки Аларкона, який повертається до спогадів дитинства на сторінках автобіографії: «Собор… — це душа і життя Гуадіса! Тут відбулася моя перша зустріч з мистецтвом. Собор відкрив для мене таємниці архітектури, тут я вперше почув музику, захопився першими картинами… Тут, у хмарах фіміаму, при світлі тисяч вогнів, під звуки органа, слухаючи гармонійні голоси співаків і стогони скрипок, я відчув мистецтво, почав мріяти про поезію».

Близькими письменнику стають і героїчні традиції рідного краю. Розповіді про події національно-визвольної війни 1808–1814 рр. чув Аларкон ще з дитинства. Багато в чому визначили вони згодом світосприйняття майбутнього автора «Маленьких національних історій», дія яких, до речі, часто відбувається поблизу рідного міста письменника.

Спершу Аларкон навчається в гранадській семінарії, а потім, за бажанням батьків, починає вивчати юриспруденцію. Проте матеріальне становище не дозволяє йому знову повернутися до семінарії, та й кар'єра священнослужителя не вдовольняє юнака. На той час Аларкон уже публікує статті в місцевих газетах, захоплюється поезією, намагається заснувати журнал «Ель Еко де Оксіденте». Повіривши у свій літературний хист, він залишає Гуадіс і їде до Мадріда з твердим наміром стати письменником.

Однак його перші літературні спроби успіху не мають, і Аларкон, покинувши столицю, повертається доТранади, де зближується з літературним гуртком «Куерда гранадіна». В 1854 р. в Мадріді спалахує повстання, що передувало четвертій революції; воно було спрямоване проти хабарництва та лихварства, що панували у придворних колах. Вимоги повстанців, так звана «Мансанареська програма», були помірковані: збереження монархії, але дотримання і вдосконалення законів. Однак і такого маніфесту виявилося досить, щоб спричинити антиурядові виступи по всій країні. Свідком і учасником четвертої іспанської революції стає й Аларкон. Повернувшись до Мадріда, він пристрасно викриває на сторінках сатиричної газети «Батіг» іспанських клерикалів та уряд Ізабелли II.

Проте Аларкону не вдається зберегти вірність революційним ідеалам молодості. Нестабільність, суперечливість іспанської дійсності позначились і на світоглядній позиції автора «Трикутного капелюха».