Туве Янсон - Диво-капелюх

— Ти жартуєш! — сказала Хропка.

— Ні. Але зі мною він попрощався. Нікого не збудив попрощатися, тільки мене, — сказав Мумі-троль.

Вони сиділи на траві, сонце здіймалося вище й пригрівало дужче. На ганок вийшли Пхик і Хропик.

— Агов! — покликала їх Хропка. — Ви знаєте, що Мумрик-Нюхайлик подався в мандри на південь?

— Без мене? — обурився Пхик.

— Часом хочеться побути самому, — сказав Мумі-троль. — Ти надто малий, щоб це збагнути. А де ще наші?

— Гемуль пішов по гриби, — відповів Хропик, — а Ондатр забрав до хати гамак, бо ночі стали холодні. До речі, твоя мама сьогодні в кепському гуморі.

— Сердита чи засмучена? — вражено спитав Мумі-троль.

— Мабуть, швидше засмучена, — відповів Хропик.

— То я негайно біжу до неї,— сказав Мумі-троль і підвівся. — Що там за біда?

Мумі-мама сиділа у вітальні і, видно, справді була дуже засмучена.

— Що сталося? — запитав Мумі-троль.

— Страшне лихо, серденько моє,— мовила вона. — Пропала моя торбинка. А я без неї не можу. Я вже скрізь шукала, та дарма.

— Який жах! — сказав Мумі-троль. — Треба її знайти.

І всі кинулися на пошуки. Всі, крім Ондатра.

— З усіх непотрібних речей торбинки найнепотрібніші,— заявив він. — Самі поміркуйте: дні йдуть за днями однаково, чи пані Мумі має торбинку, чи ні.

— Зовсім не однаково, — заперечив Мумі-троль. — Мені мама здається чужою, коли вона без торбинки. Бо досі я без торбинки ніколи її не бачив!

— Там було щось коштовне? — запитав Хропик.

— Ні, — відповіла Мумі-мама. — Тільки те, що може раптом знадобитися: сухі панчохи, цукерки, шматок дроту, порошок від шлунку та інший дріб’язок.

— А яку ми дістанемо винагороду, коли знайдемо торбинку? — запитав Пхик.

— Яку схочете, — відповіла мама. — Влаштую вам бучний бенкет, і на обід подам саме тільки солодке, і не загадаю вмиватися й лягати зарані в ліжко!

Тоді всі кинулися шукати ще пильніше. Перетрусили весь будинок, заглядали за килими й під ліжка, в плиту і в підвал, на горище й на дах. Шукали по всьому садку, в повітці, біля річки. Та дарма.

— Ви часом не вилазили з нею на дерево або не купалися? — запитав Пхик?

— Ні, — відповіла Мумі-мама. — Ох, яка я нещасна!

— Розішлемо телеграму, — запропонував Хропик.

Так вони й зробили. В телеграмі були дві приголомшливі новини:

«МУМРИК-НЮХАЙЛИК ПОКИНУВ ДОЛИНУ МУМІ! Таємно виїхав на світанку! — а далі знову великими літерами — ПРОПАЛА ТОРБИНКА МУМІ-МАМИ! Жодних слідів! Пошуки тривають! Винагорода — бучний бенкет!»

Почувши новину, вся звірина в лісі, в горах і над морем заворушилася. Всі, до найменшої миші, подались на пошуки. Лише старі й немічні залишилися вдома. Долина Мумі аж гула від голосів і тупоту.

— Ой-ой-ой, таке зчинилося! — казала Мумі-мама, але сама була вдоволена.

— Що там шукаютьсля? — запитала Махсля.

— Та ж мою торбинку, — відповіла Мумі-мама.

— Таку чорнусля? — допитувалась Чубсля. — З чотирмасля кишенькамисля і люстеркомсля?

— Що ти кажеш? — запитала Мумі-мама: вона була надто схвильована й не дуже дослухалася.

— Чорнусля з чотирмасля кишенькамисля?

— Так, так, — сказала мама. — Ідіть, любі, грайтеся і не журіться мною.

— Що ти думаєшсля? — запитала Махсля Чубслю, коли вони вийшли в садок.

— Я не можусля дивитись, як вона сумуєсля, — відповіла Чубсля.

— Требасля віддати, — зітхнула Махсля. — А таксля було гарносля спати в кишенькахсля.

Вони подалися до свого сховку, якого ніхто ще не знайшов, і витягли з-під куща троянди торбинку Мумі-мами.

Була рівно дванадцята година, коли Чубсля й Махсля тягли садком торбинку. Яструб відразу помітив їх і розголосив новину по цілій долині. Знову скрізь розіслано телеграму: «ТОРБИНКА МУМІ-МАМИ ЗНАЙШЛАСЯ! На неї натрапили Чубсля й Махсля! Зворушлива сцена в будинку Мумі!»

— Справді зворушлива, — сказала Мумі-мама. — О, яка я рада! Де ви її знайшли?

— В кущахсля, — пояснила Чубсля. — Так було гарносля спатисля…

Але маму якраз усі почали вітати зі знахідкою, і вона так і не дізналася, що Чубсля та Махсля зробили з торбинки собі спальню (та й добре, мабуть, що не дізналася).

Зрештою, всяк тепер думав тільки про бенкет. Треба було все приготувати, поки зійде місяць. Уявіть собі, приготуватись до бучного бенкету, запросити всіх, кого слід, і зробити так, щоб усім було весело!

Навіть Ондатр зацікавився.

— Треба поставити багато столів, — сказав він. — Маленьких і великих. І в несподіваних місцях. На бенкеті ніхто не любить весь час сидіти на одному місці. Боюся, що гості будуть скрізь нишпорити, і буде ще гірше, як звичайно. І пригощайте їх спершу найкращим, що є. Потім їм буде байдуже, вони й так веселитимуться. І не заважайте їм усякими виставами, концертами тощо, нехай самі себе розважають.