Туве Янсон - Диво-капелюх

Сказавши цю дивовижну життєву мудрість, Ондатр вернувся до свого гамака читати далі книжку «Про все непотрібне».

— Що мені одягти? — спитала Хропка. — Чи прикрасу з блакитних пер, чи діадему з перлин?

— Одягни пера, — порадив Мумі-троль. — Прикрась ними вуха й кісточки лап. Можна ще причепити двоє чи троє на кінчик хвоста.

— Дякую за пораду, — сказала Хропка й побігла одягатися.

У дверях вона нагналася на Хропика, що виносив різнобарвні паперові лампіони.

— Дивися, куди біжиш! — гримнув він. — Усе пом’яла! І хто тих сестер видумав!

Він пішов у садок і заходився вішати на дерева лампіони. Тим часом Гемуль готував у відповідних місцях фейєрверк. У нього були блакитний зоряний дощ, вогненні змії, бенгальський снігопад, срібні водограї та ракети з патронами.

— Я такий схвильований! — сказав Гемуль. — Не могли б ми одну вистрілити на пробу?

— Вдень нічого не видно буде, — сказав Мумі-тато. — Але як хочеш, то візьми одного вогненного змія й запали в підвалі.

Мумі-тато стояв на ганку й готував у барильцях пунш. Насипав туди родзинок, мигдалю, варення з лотоса, імбиру, цукру, цвіту мускатного горіха, цитрин і залив кількома літрами лікеру з горобини, щоб вийшов гарний колір.

Час від часу він куштував, що виходить, і приказував:

— Смачно.

— Одне тільки погано, — сказав Пхик. — Немає в нас музики. Мумрик-Нюхайлик пішов…

— Ми ввімкнемо підсилювач до нашої старої музичної скриньки. Все якось уладнається. І другий тост вип’ємо за Мумрика-Нюхайлика.

— А за кого перший? — з надією запитав Пхик.

— Звичайно, за Чубслю й Махслю, — відповів Мумі-тато.

Вся околиця готувалась до бенкету. Мешканці долини, лісу, гір і берега поспішали до садка з наїдками та напоями і складали їх на столи, що аж угиналися під купами лискучих овочів і тацями, повними бутербродів. На маленьких столиках під кущами стояли горіхи, зв’язане в пучечки листя, нанизані на нитки ягоди, морква, буряки, ріпа і пшеничне колосся. Мумі-мама замісила тісто на пиріжки в пральній балії, бо інший посуд був замалий. Потім винесла з підвалу одинадцять величезних дзбанів з варенням (слоїк, на жаль, лопнув, коли Гемуль влаштував у підвалі фейєрверк, але нічого, Чубсля й Махсля вилизали майже все, що витекло з нього).

— Подуматисля! — дивувалась Чубсля, — стільки метушнісля задля нассля!

Їх посадовили на почесному місці за найбільшим столом.

Коли вже стемніло й можна було засвічувати лампіони, Гемуль вдарив у гонг, що означало: «Починаємо!»

Бенкет почався дуже врочисто.

Всі причепурилися, хто як умів, і почували себе трохи ніяково. Віталися, кланялись, перекидались такими зауваженнями: «Добре, що нема дощу» або «Диви, торбинка таки знайшлася». Ніхто не зважувався сісти.

Мумі-тато почав з коротенької промови, нагадав, з якої причини влаштовано бенкет, подякував Чубслі й Махслі.

Далі він щось сказав про коротке північне літо, яким, мовляв, треба користатися й веселитись, поки можна, потім згадав свою молодість.

Мумі-мама притягла цілий візок пиріжків, і всі заплескали в долоні.

Відразу стало не так урочисто, а за годину всі вже бенкетували, аж гуло. Цілий садок — та що там! Ціла долина була повна освітлених столиків. Мигтіли світляки й блискуча гусінь, а лампіони на деревах гойдалися від нічного вітерця, мов величезні спілі яблука.

У серпневе небо знявся пучок ракет; описавши горду дугу, вони лопалися вгорі й дощем білих зірок поволі спадали додолу. Було так гарно, що всі позадирали носи й закричали:

— Слава!

Ось шугнув срібний водограй, потім завирував між деревами бенгальський снігопад! А тим часом Мумі-тато викотив стежкою в садок велике барило червоного пуншу. Всі кинулися до нього з посудом, хто з чашкою, хто з чаркою, з келихом, а хто з черепашкою або й скрученим листком, і кожного Мумі-тато пригостив.

— Тост за Чубслю й Махслю! — луною покотилося по долині.

— Слава! Слава!

— Славасля! — й собі закричали Чубсля й Махсля і почали з усіма цокатись.

Потім Мумі-троль вибрався на стілець і сказав:

— Вип’ємо за Мумрика-Нюхайлика, що десь тепер мандрує на південь, сам один, але напевне такий веселий, як і ми. Побажаймо йому гарного місця під намет і доброго гумору!

І знову вся долина підняла чарки.

— Ти гарно говорив, — похвалила його Хропка, коли він знову сів.