Туве Янсон - Диво-капелюх

— Це буде трохи важче. Можна сказати вам на вухо?

І коли Хропка щось прошепотіла йому, Чарівник здивовано запитав:

— А ти певна, що тобі личитиме?

— Аякже! — одним духом випалила Хропка.

— Ну, нехай, — погодився Чарівник.

Наступної миті всі вражено охнули: перед ними стояла Хропка з зовсім іншим обличчям.

— Що ти з себе зробила? — схвильовано вигукнув Мумі-троль.

— Я попросила таких очей, як у дерев’яної королеви. Вони ж тобі сподобалися!

— Так, але… — пригнічено промурмотів Му-мі-троль.

— То вони тобі не гарні? — спитала Хропка й заплакала.

— Ну, чого ти, — мовив Чарівник. — Якщо вони тобі не личать, то скажи братові, хай попросить, щоб вернулися твої давні очі.

— Так, але я хотів попросити щось інше, — заперечив Хропик. — Я не винен, що в неї такі дурні бажання.

— А чого ж ти хочеш? — запитав Чарівник.

— Лічильну машину! — сказав Хропик. — Таку, що могла б вирахувати, чи якийсь вчинок справедливий чи ні, гарний чи поганий.

— Це занадто важке бажання, — похитав головою Чарівник, — Я з ним не впораюся.

— Ну, то друкарську машинку, — сказав Хропик. — А сестра проживе й з такими очима!

— Так, але буде не така гарна, — мовив Мумі-троль.

— Ну, любий! — плакала Хропка, вдивляючись у дзеркало. — Побажай, щоб вернулися мої колишні очі! Я така страшна з цими новими!

— Добре, — зглянувся брат. — Тільки задля родинної честі. І щоб надалі не була дурна!

Хропка знову глянула в дзеркало й радісно скрикнула, побачивши свої звичні маленькі очі. Тільки вії стали довші. Променіючи, вона обняла брата й вигукнула:

— О любий Хропику! Ти дістанеш друкарську машинку від мене у весняний подарунок!

— Та годі тобі,— засоромився Хропик. — Хто це цілується при людях! Я не міг дивитися на тебе з тими баньками, от і все.

— Ну, лишилися ще Чубсля й Махсля, — сказав Чарівник. — Побажайте щось одне на двох, бо вас не можна розпізнати!

— А для себесля Ви не можетесля щось побажати? — запитала Чубсля.

— Ні,— сумно сказав Чарівник. — Я можу тільки виконувати бажання інших і змінюватися в що завгодно.

Чубсля й Махсля пильно глянули на нього, тоді нахилились одна до одної і хвилинку про щось шепотілися.

Врешті Махсля врочисто заявила:

— Ми вирішилисля побажати для вас, бо висля добрийсля. Ми хочемо матисля такий самийсля завбільшки рубінсля, як нашсля, і такий самий гарнийсля.

Усі вже бачили, як Чарівник сміється, але ніхто не сподівався, що він уміє всміхатися. А в нього засяяло усмішкою все: і обличчя, і вуха, і капелюх, і черевики. Не промовивши й слова, він махнув плащем над травою… і диво! Знову садок сповнило рожеве світло, бо перед Чарівником лежав близнюк Королівського Рубіна — Королевин Рубін.

— Теперсля ви вдоволенісля? — спитала Чубсля.

— Ще б пак! — вигукнув Чарівник і ніжно поклав блискучий самоцвіт на плащ. — Нехай усі лісові істоти кажуть, що кому хотілося б. Я виконуватиму ваші бажання до світанку, бо перше ніж зійде сонце, мені треба бути вдома!

У долині аж загуло від веселих голосів.

Перед Чарівником вишикувалася довга черга писклявих, жартівливих, буркотливих, крикливих мешканців лісу, кожне з якимось бажанням. Коли то була навіть якась дурниця, Чарівник виконував і її, бо був у чудовому гуморі. Знову почалися танці, знову до садка привезено цілий візок пиріжків. Гемуль запалював один за одним фейєрверки, а Мумі-тато приніс свої мемуари в нових палітурках і заходився голосно читати про свою молодість.

Ніколи ще в долині Мумі не було такого бучного бенкету!

А коли вже все було з’їдене й випите, коли про все переговорено, коли ноги підгиналися від танців, гості розійшлися додому, щоб трохи поспати в такий передранковий час.

Чарівник полетів на край світу, а лісова миша залізла в своє трав’яне гніздо — проте обоє були однаково вдоволені.

Та, мабуть, найщасливіший був Мумі-троль. Він вертався садком додому разом з мамою, саме тоді, коли місяць почав блякнути перед сходом сонця, коли дерева зашепотіли від ранкового вітру, що подув з моря. В долині Мумі наступала прохолодна осінь. Так і мало бути, а то як би потім прийшла весна?