Елеонор Портер - Полліанна

Дівчинка знову почала пританцьовувати навшпиньках.

— Ви не сказали! Не сказали, що я не можу вас причесати, — щиро раділа дівчинка, — отже, ви згодні! Це майже як тоді, коли ви не послали містеру Пендлтону холодцю, і не хотіли, щоб я казала йому що він від вас. Чекайте на мене тут, я миттю принесу гребінця.

— Але Полліанно, Полліанно! — спробувала протестувати тітка Поллі, поспішаючи сходами за племінницею.

— О, ви вирішили піднятися сюди? — дівчинка зустріла міс Поллі біля її кімнати. — Так буде навіть краще. А ось і гребінець! А тепер сідайте, будь ласка, сюди. Ох, яка ж я рада, що ви дозволили!

— Але, Полліанно, я… Я…

Міс Поллі так і не вдалося закінчити речення. Нею оволоділо знайоме відчуття безпорадності, і їй нічого не лишилося, окрім як підкоритися й сісти на пуфик перед великим люстром. Її волосся уже перебирали десять вправних і водночас ніжних пальчиків.

— О, яке ж у вас гарне волосся, — торохтіла Полліанна, — і воно набагато краще, аніж волосся місіс Сноу. Та це й правильно, вам потрібно мати багато гарного волосся, бо ви здорова і можете ходити куди заманеться, і де вас можуть побачити інші. Ах! Якби всі побачили вас такою, вони були б водночас раді і дуже здивовані, ви ж бо так довго ховали таку красу! Тітонько Поллі, ви станете такою красунею, що всі вами милуватимуться!

— Полліанно! — видихнула тітка під хвилею розпущеного волосся. — Я взагалі не розумію, як дозволила тобі робити зі мною такі дурниці!

— Чому ж, тітонько Поллі? Думаю, ви маєте радіти, що людям подобається вами милуватися. Хіба ж ви не любите дивитися на гарні речі? Знаєте, я набагато щасливіша, коли бачу гарних людей, бо коли бачиш негарних, то зазвичай відчуваєш тільки жаль.

— Але… але…

— А як мені подобається робити зачіски, — задоволено муркотіла дівчинка. — У Жіночій допомозі я багатьом робила зачіски, та ні в кого з них не було такого розкішного волосся, як у вас. Щоправда, волосся місіс Байт було досить непогане, і одного дня вона мала чудовий вигляд, коли я надягла на неї… О тітонько Поллі! Я ще дещо придумала! Але це поки що таємниця, і вам я її не відкрию. Тепер, коли ваша зачіска майже готова, я на деякий час вийду з кімнати. Але ви маєте пообіцяти — пообіцяти! — що навіть краєм ока не дивитиметеся в люстро, поки я не повернуся! Домовились? — гукнула дівчинка, вибігаючи з кімнати.

На це міс Поллі не відповіла нічого. Але її внутрішній голос підказував, що вона має якомога швидше виправити все те, що зробили з її зачіскою пальчики небоги. Що ж до того, дивитися в люстро чи ні, їй це було байдуже… І раптом, зовсім випадково, міс Поллі поглянула на своє відображення у люстрі на туалетному столику. І від побаченого на її щоках розквітли гарячі рум'янці. Помітивши ці рум'янці, вона почервоніла ще більше. У люстрі відображалося жіноче обличчя — не дуже молоде, та сяюче від несподіваного збудження. Щічки горіли рум'янцями, очі блищали. Волосся, темне й трохи вологе від дощу, спадало на спину пишними хвилями й закручувалося над вухами невеличкими кучериками, які Полліанна виклала дуже акуратно.

Усе це настільки здивувало й шокувало міс Поллі, що вона геть забула про свій намір зачесатися на звичний манір. До кімнати якраз повернулася Полліанна. Міс Поллі не встигла навіть поворухнутися, як дівчинка накинула на її очі хустину і зав'язала кінці за головою.

— Полліанно! Полліанно, що ти робиш? — загукала вона.

— Ось про це я й не хотіла вам казати, тітонько Поллі. А ще боялася, що ви таки підглядатимете, тому й зав'язала цю хустку. Тепер сидіть спокійно, це триватиме не більше хвилини, а потім я все вам покажу, — засміялася Полліанна.

— Але Полліанно, — знову почала міс Поллі, намагаючись наосліп звестися на ноги, — ти маєш це зняти! Дитино, що це ти робиш? — із жахом видихнула вона, відчуваючи, як щось укриває її плечі.

Полліанна ж у відповідь знову засміялася. Тремтячими пальцями вона загортала тітчині плечі в дуже гарну мереживну шаль. Щоправда, та трохи пожовкла за довгі роки лежання у скрині і пропахла лавандою. Дівчинка знайшла шаль тиждень тому, коли Ненсі прибирала на горищі; і сьогодні їй подумалося, що її тітонька незгірш за місіс Байт має право бути гарно вдягненою. Закінчивши, Полліанна знову із задоволенням поглянула на результати своєї праці, і їй здалося, що дечого ще не вистачає. Вона рішуче вхопила тітку за руку і потягнула на літню веранду. Там біля перил якраз розцвіла червона троянда, і до неї можна було дотягнутися рукою.