Ірен Роздобудько - Арсен

Дід зітхнув, запалив люльку і пішов на подвір'я. Певно, дуже розхвилювався…

…Коли всі розійшлися по своїх кімнатах, я ліг у ліжко і втупився очима в стелю. Треба було ретельно обміркувати почуте.

Єдине, що я чітко усвідомлював: ніяких прямих доказів злочину не було! А той молоток могли Арсенові просто підкинути вночі.

Це означає, що провина мого прапрадіда Арсена не доведена.

Міркуючи так, я навіть забув поглянути за вікно — чи не з'явиться там учорашній примарний почет?

Але на вулиці не зблиснуло жодного вогнику…

…Рано-вранці повз вікно пронісся «дирчик» Айрес.

Я одразу ж скочив з ліжка. Але встиг побачити лише хмарку пилюги в кінці вулиці. Одразу ж мені в голову полізли різні думки. Ну, скажімо, а чи не проїхалася вона тут навмисне, щоб побачити мене? Ото було б добре!

Я ніколи не ніяковів перед дівчатами. Колись, у шостому класі, мені подобалась відмінниця Олька, то я їй одразу написав записку на уроці математики: «Після школи зустрічаємося біля теплиць — у мене два квитки в кіно!». І не переживав, як вона це сприйме. Звісно, вона прийшла, і ми сходили в кіно. А коли проводжав її додому, одразу ж і розлюбив. Одне діло, коли вона сидить на уроці — така гарна, з довгою світлою косою, і посміхається, а інше — коли ми дорогою почали обговорювати «Аватар», і вона сказала, що цілком на боці військових, які намагалися зруйнувати той загадковий світ. А його мешканці видалися їй потворними.

Отоді я швидесенько її й розлюбив. І більше не просив списувати. Навіть у її бік не дивився.

На шкільних дискотеках я теж не пас задніх. Одного разу навіть запросив до танцю старшу дівчину, з дев'ятого класу. І нічого! Вона ще сама потім запропонувала погуляти після вечірки. І так кривлялася, що мене аж нудило. Провів її додому — і все.

І ось тепер я просто не знав, що про себе думати — почав боятися цієї дівчинки на мопеді. Чого б це? І як вийти з такого дурнуватого стану?

Рішення прийшло майже миттєво: Чорний!

Я мушу приборкати Чорного — і так, щоб вона це побачила! Я аж підскочив. Точно! Я зроблю це. І не так підступно, як робить Федір!

Тим паче, що Айрес обіцяла провести мене на горище. І мені треба заслужити її довіру!

Вирішивши так, я швиденько пішов снідати.

Цього ранку бабуся була заклопотана: мусила везти Нійолє в район, у поліклініку. Виявляється, вчора, коли ця дзиґа залишилася з дітьми в БРТ, вони гралися в кухарів і наварили якоїсь бурди із зелених помідорів. Об'їлися нею, і тепер бідолашна скаржилася на болі в шлунку.

Одне слово, я провів бабусю з Нійолє до подвір'я нашого сусіда, який обіцяв відвезти малу до районної лікарні, а сам вирушив до обійстя Федорового батька. Просто до коралю.

Я пам'ятав, чим закінчилася зустріч із фермером, і тому вирішив бути дуже обережним. Спочатку просто поспостерігаю за бичком, вивчу його звички. А приборкувати буду вночі.

Й перед тим призначу Айрес побачення біля коралю!

Я тихо підібрався до загорожі, оглядаючись, чи немає поблизу господарів. На моє щастя, біля коралю нікого не було. Підійшов ближче до паркану з міцних дубових дощок і тихо свиснув. Із протилежного кутка, де падала густа тінь від дерев, відділилася лілова тінь. До мене, тяжко вгрузаючи в ґрунт, ішов Чорний… Мені здалося що за ці дні він виріс і подужчав чи не вдвічі.

Чорний повільно підійшов до загорожі впритул і проштрикнув мене своїм поглядом-лезом. Моторошний це був погляд, скажу я вам! Але я все ж змусив себе просунути в загорожу руку.

Бик несподівано тицьнувся в мою долоню крутим чолом. Певно, чекав, що я полоскочу його за вушком.

— Ні! — сказав я. — Спочатку поміряємося з тобою силами в чесному бою. Ти згоден?

Чорний ніби зрозумів мене. Відступив на два кроки і стукнув копитом об землю, як справжній нащадок прадавніх бійцівських биків. Я дивився на нього, мов заворожений. Не міг очей відвести — таким гарним був Чорний! Розумні очі, міцна статура, дужі й стрункі ноги. Від його постаті віяло дикою силою…

Я опустився на траву і сидів у задумі, уявляючи собі кориду. Не люблю, коли вбивають тварин. Набагато краще родео! Там люди лише приборкують норовливих тварин, намагаються втриматися у них на спинах і не проливають жодної краплі крові…

— Милуєшся? — несподівано почув я над самим вухом.

Озирнувся. Біля мене стояв батько Федора.

Я знітився. Ось зараз він схопить мене за вухо чи здійме у повітря, як минулого разу Але Василь Петрович просто присів поруч зі мною.