Ірен Роздобудько - Арсен

— Це ж чому?! — з викликом запитав Федір.

— Тому, що ти не борешся з ним — ти лише хочеш його приручити. Зробити своєю іграшкою. Хочеш, щоб він піддавався тобі, — пояснив я. — Яка ж це корида?!

— Та що ти в цьому розумієш, цяця?! — насупився Федір. — Сам спробуй — тоді будеш базікати.

— І спробую! — сказав я.

— Ха! А хто тебе сюди впустить? — єхидно сказав Федір. — У мого батька знаєш, яка рушниця?! І взагалі, як ви сюди потрапили? Це наша територія!

Я аж тепер помітив, які в нього світлі й гострі очі — вони так і просвердлювали мене наскрізь.

Чорний за загорожею захвилювався і забив копитом.

Ми почали зближуватися. Майже так само, як десять хвилин тому зближувалися бичок і хлопець. Однак між нами не було дощок паркану. Та й за вушком я б нізащо не дався почухати!

Згадавши про нашу однакову «вагову категорію», Федір нахилився і підняв із землі камінь…

Несподівано навперейми йому кинулася Нійолє. Вона з усієї сили штовхнула його в живіт.

Федір хитнувся, але встояв. Натомість ухопив дівчинку за плече і відкинув убік. Цього я стерпіти не міг. І першим кинувся на кривдника.

Ми зчепилися з ним, як і вчора. Але тепер було за що. І спека нам зовсім не заважала…

У розпалі бою я не чув, як над нами стрибала Нійолє, як ревів і буцав загорожу Чорний.

Отямився лише тоді, коли якась сила підняла мене вгору і добряче струсонула в повітрі.

Картина виявилася б доволі цікавою, якби я дивився на неї збоку. Я висів у лівій руці якогось кремезного чолов'яги, а Федір бовтав ногами у правій. Потім чолов'яга одночасно відпустив нас, і ми покотилися по траві.

— Що тут відбувається? — суворо запитав він Федора. — Скільки разів я забороняв навіть наближатися до загорожі!!

— Нічого, тату… — похмуро вимовив він і кивнув на мене. — Він першим сюди прийшов! Це мій підпасок. Найняв його за дві гривні. Тепер вчу, як треба поводитись із хазяїном.

Промовивши це, хлопець поліз у кишеню, дістав звідти дві гривні й кинув їх мені.

Отакої! У мене аж вуха закрутилися від такого нахабства.

Я поправив розірвану сорочку й презирливо сплюнув собі під ноги закривавленою слиною — якраз влучив у ті дві гривні.

Чолов'яга чекав на відповідь і від мене.

— Це правда? — суворо звернувся від до мене.

Я спіймав на собі схвильований погляд Федора і одразу зрозумів: приборкання бичків — його таємниця. А характер у батька, певно, крутий.

— Так, — сказав я. — Я прийшов сюди першим.

Більше не зронив ані пари з вуст. І подав знак Нійолє, щоб вона також не казала зайвого.

— На перший раз вибачаю, — сказав батько Федора. — Але майте на увазі — підходити до коралю небезпечно. А гратися з биками — тим паче. Відповідай потім за вас…

Ми кивнули. Після того, що сказав Федір, у мене й думки не було продовжувати роботу на пасовищі. Треба буде пошукати іншої.

Коли ми з Нійолє вже далеченько відійшли від ферми, вона запитала:

— Чому ти не сказав Василю Петровичу, хто насправді винен?

— Тому що не люблю скаржитися, — пояснив я. — І все вирішую сам. Зрозуміло?

Нійолє кивнула і міцніше стисла мою руку.

Усю дорогу додому я йшов мовчки, міркуючи про те, що не всяка бійка буває чесною. А ще про те, що чи не вперше почувався приниженим. Особливо після того, як Федір кинув мені до ніг гроші. Невже думав, що я нахилюсь і підберу їх? Можливо, хтось колись так і зробив?

Одразу ж перед моїм зором, як завжди, постала картина ймовірного розвитку подій. Ось цей Федір виростає і стає господарем ферми. Всі місцеві схиляються перед ним. Адже він дає їм у борг і гроші, й трактора. А ще прокладає асфальтову дорогу від ферми до базару чи будує міст. Тоді взагалі тут його вважатимуть за царя і бога. Звісно, згодом він стає місцевим мафіозі чи йде в депутати. А потім одружується з Айрес.

Звісно, вона його ніколи не покохає, але він — чудова кандидатура. А щоб завоювати її прихильність, він б'ється з велетенським чорним биком і перемагає його! І лише я знаю, що його перемога нечесна й підступна. Вона замішана на хитрощах.

Але я далеко…

Я пливу на човні в невідомі краї. Щоб спокутувати своє приниження і повернутися назад героєм. Але пізно. Айрес уже справляє весілля з підступним Федором…

— Ой!

Це скрикнула Нійолє. Надто міцно я стиснув її маленьку долоньку, вигадуючи цю історію. Я повернувся до реальності.

Ні! Такої історії не буде. Я першим приборкаю Чорного в чесному бою. І я першим звільню село від страху перед Білою Дамою! І доведу, що мій прапрадід не вбивця!