Ірен Роздобудько - Арсен

— Так. Але вона ще недобудована. Плануємо згодом розводити коней.

— Коні — сміються! — вставила Нійолє. — А всі кажуть — іржуть. Це грубо…

Я скоса глянув на неї, насупився і буркнув:

— Вони ще й кусають за ніс усіх надто балакучих…

— Тому бережи свого носа! — Спокійно додала дівчинка, запихаючи до рота вареника з вишнями, від чого червоний сік потік їй аж по ліктях.

У вікно вже заглядав круглий місяць.

Дід повів Нійолє до ліжка — я ще пам'ятав, що доглядати за малими і розповідати їм казки було його обов'язком. І я навіть позаздрив цій малій пронозі.

А бабуся повела мене на скляну веранду. Там було велике ліжко й інші старі меблі. Підлогу встеляли плетені бабусею килимки.

— Якщо пригадуєш, Арсенчику, тут добре спиться! Ти любив спати саме тут… сказала бабуся. — Давай лише я тебе трохи полікую, бо ти весь гориш.

Вона дістала з шафи плящину з коричневою і запашною рідиною. Намастила мені спину. Поки вона розстеляла постіль, рідина всоталася в тіло і — дивовижно! — жар одразу спав. Ніби це було якесь чарівне зілля.

— Лягай, онучку! — сказала бабуся Ліда. — Завтра поговоримо. У тебе очі злипаються.

Вона нахилилася і поцілувала мене в чоло. Вимкнула світло й пішла.

Я лишився лежати в духмяному затишку. Дивився на місяць, на гілки дерев, що колихалися за вікном, — і теплі хвилі почали відносити мене кудись далеко. Коли я був маленький і спав на цій веранді, бабця так само цілувала мене в чоло на ніч…

Раптом згадав про Юлю і знітився. Аж на ліжку підскочив! Як вона сприйняла мою втечу? Мабуть, хвилюється? Треба буде завтра обов'язково зателефонувати. Шкода, що я загубив свою мобілку!

Я заспокоїв себе тим, що лишив записку. І тим, що моя мама завжди вміла мене розуміти. Зрозуміє і цього разу. А я їй усе поясню. І, до речі, нехай знає: мене тут люблять і пам'ятають. Це я сьогодні точно відчув!

…Посеред ночі я несподівано прокинувся.

Просто одразу розплющив очі, ніби й не спав.

Ви коли-небудь прокидалися посеред ночі після міцного, майже паморочливого сну в незнайомому місці? Дивне, скажу вам, відчуття! Трохи моторошне. Адже під час сну всі події минулого дня мовби зникають, ти поринаєш в інший світ і забуваєш, де опинився.

Я так собі думаю, що коли я спав, то, певно, мені здавалося, що, як зазвичай, лежу в своєму ліжку в себе вдома. А коли розплющив очі — побачив над собою високу чужу стелю, почув запах трави і сушених фруктів.

Поглянув у широке вікно й заціпенів: у ньому висів здоровезний круглий місяць.

Спробував поворухнутися — і втонув у м’якій перині (вдома я звик спати на твердому!).

Нашорошив вуха — і почув нічний оркестр: щось шурхотіло вгорі, щось шкреблося внизу, за вікном із глухим звуком зривалися з дерев стиглі плоди, цвірінькали коники, а в освітлене місяцем скло з м'яким звуком бився великий нічний метелик.

Жодні дурниці про Чорну Руку не могли й близько зрівнятися з чудесами цієї ночі на новому місці!

Я втиснувся в перину і, мов заворожений, дивився на місяць, поволі розуміючи, де я. Згадав сьогоднішній ранок удома, записку, яку залишив на столі, подорож соняшниковим ланом, дівчину на мопеді. Здавалося, що відтоді проминуло не менш як кілька діб! Згадав, як мене зустріли бабуся з дідусем. Проковтнув слину від спогаду про вареники з вишнями і сиром.

Єдина неприємна думка — про Нійолє!

Звідки вона взялася на мою голову?! Краще б її не було. Мені зовсім не потрібна ніяка сестра! Подумавши про цю нишпорку, я поворухнувся. І більше не міг заснути.

Тихо виліз з ліжка і підійшов до вікна. Крізь мереживо дерев удалині світилися білі стіни хат, за ними чорними пагорбами, схожими на спини велетенських тварин, клубочився ліс. Наша хата стояла на узвишші, й село лежало переді мною, мов на долоні.

Десь там, біля лісу, колись стояв маєток Макара. Я уявляв, як у місячному сяйві лежать його руїни — залишки мармурових колонад, понівечені торси античних скульптур… А поміж цих білих руїн ходить привид Макара. Або його вбивці…

Звісно, ніяких таких романтичних мармурових руїн там бути не могло. Але мені дуже хотілося, щоб вони були! Я ж за цим сюди і приїхав!

Я напружив зір, вдивляючись у темряву.

І щойно напружив — побачив зблиск вогника саме на тому місці, де уявляв руїни.

Придивився уважно.

Спалах повторився.

Більше того — йому у відповідь зблиснув вогник біля однієї з хат. А потім такий же зблиск помітив на березі річки, що оперізувала село.

Я аж дихати перестав. Вогники миготіли так, ніби подавали один одному сигнали!