Рафаелло Джованьйолі - Спартак

І, підбігши до вогнища, Спартак схопив величезного ножа, а Еномай — сокиру, що висіла на стіні. Зібравши в оберемок ножі й коси, він вийшов з харчевні й розподілив цю зброю між гладіаторами. Першим рушив Спартак, а слідом за ним — гладіатори. Не встигли легіонери подати сигнал тривоги, як гладіатори з люттю диких звірів кинулися на них, завдаючи страшних ударів, убиваючи їх на місці з нечуваним шаленством і швидкістю.

Бій тривав лише кілька хвилин. Гладіатори розгромили загони легіонерів і міських солдат. Коли гладіатори пробігли кроків із триста, Спартак зупинився й, задихаючись, сказав Еномаю:

— Половина з нас повинна залишитися тут, треба хоча б на півгодини затримати наших переслідувачів, щоб дати можливість другій половині перебратися через міську стіну.

— Я залишуся, — сказав Еномай.

— Ні, ти поведеш їх до Везувію, а я залишуся.

— Ні, ні, у жодному разі! Якщо я помру, ти продовжиш війну, а загинеш ти — усе буде скінчено.

— Біжи, біжи ти, Спартаку, — вигукнули вісім чи десять гладіаторів, — ми залишимося з Еномаєм!

Сльози заблищали на очах Спартака від цього шляхетного змагання у самовідданості й любові. Потиснувши руку германцеві, він сказав:

— Прощавайте!.. Я чекаю вас на Везувії!

У супроводі частини гладіаторів Спартак зник, заглибившись у лабіринт стежок, які вели до міської стіни. Тим часом Еномай наказав гладіаторам увійти в сусідні будинки й викидати з вікон ослони, ліжка й інші меблі, щоб забарикадувати вулицю. Еномай готувався до тривалого опору римським когортам.

Через дві години після описаних подій невеличкий загін гладіаторів, яким вдалося втекти зі школи Лентула зупинився біля вілли Гнея Корнелія Долабелли, розташованої на мальовничому пагорбі між Ателланським і Куманським шляхом, що за вісім миль од Капуї. У той час як Еномай, сховавшись за барикадами, відбивав натиск римських легіонерів, Спартак і його товариші під покровом темряви піднялися на кріпосний вал і благополучно спустилися вниз. А далі хутко рушили навпростець через відкрите поле, що простиралося між двома шляхами — Ателланським і Куманським. Дійшовши до залізних ґрат вілли Долабелли, Спартак кілька разів подзвонив, у відповідь почувся гавкіт собак і голос сонного воротаря, старого раба-фессалійця. Прикриваючи лівою рукою мідний світильник, який він ніс у правій руці, старий підійшов до хвіртки, бурмочучи щось грецькою.

— От нахаби. Хто це вештається поночі? Стривай-но, перепаде ж тобі на горіхи! Завтра ж донесу управителеві.

Старий підійшов до хвіртки, за ним з несамовитим гавкотом, вишкірившись, бігли двоє псів.

— Хай буде до тебе прихильний Юпітер Олімпійський і нехай завжди тобі допомагає Аполлон Пегаський, — привітався Спартак грецькою. — Ми — греки, раби, такі ж нещасні, як і ти. Ми втекли з Капуї. Відкрий хутчіш, не змушуй нас чинити насильство.

Годі уявити переляк старого фессалійця, коли він почув ці слова й побачив загін змучених, дивно озброєних людей.

Заціпенівши від страху, він стояв з піднятим угору світильником і більше скидався на статую, аніж на живу людину. Після хвилинного мовчання, яке переривалося лише гавкотом собак, Спартак повернув старого до тями своїм потужним голосом:

— Іменем віковічних лісів Осей й Пеліона, чи зважишся нарешті відчинити нам добровільно? Чи вгамуєш своїх набридливих псів? Чи ж ти хочеш, щоб ми узялися за сокири?

Воротар витяг ключі й, відмикаючи хвіртку, покрикував на собак:

— Замовкни, Пірре!.. Тихо, Алкіде!.. Хай допоможуть вам боги, мужні люди!.. Зараз відімкну… Тихше ви, проклятущі… Розташовуйтеся зручно!.. Зараз вийде управитель… Він теж грек… Дуже гідна людина… Ви тут знайдете, чим підкріпитися.

Щойно гладіатори вийшли на головну алею вілли, Спартак звелів замкнути хвіртку й поставив там охорону з п'яти осіб, у супроводі решти за кілька хвилин дійшов до великого майданчика, обсадженого різноманітними деревами і кущами запашних троянд, мирти, ялівцю, що росли перед віллою патриція Гнея Корнелія Долабелли.

Тут Спартак оглянув своїх соратників: разом із ним у загоні було сімдесят вісім бійців. Рудиарій на мить замислився, схилив голову і, зітхнувши, сказав галлові, що стояв поруч, високому юнакові тендітної статури, білолицьому, рудоволосому, із блакитними очима, що палали вогнем відваги й енергії: