Рафаелло Джованьйолі - Спартак

У цей час Спартак і Еномай пліч-о-пліч з двома іншими товаришами билися, мов леви. Тісний коридор не дозволяв боротися більше ніж чотирьом у ряд, і в короткий час їм удалося відігнати легіонерів від дверей. Енергійно переслідуючи легіонерів, вони незабаром відтіснили противника в атрій, де зібралося більше сотні гладіаторів зі смолоскипами. Одних легіонерів вони оточили, обеззброїли й убили, а інші, з обпаленими обличчями, осліплені, кинулися навтіки. У цей час гладіатори, що увірвалися в коридор, звалили смолоскипи в купу перед дверима зброярні, намагаючись підпалити її й у такий спосіб відкрити доступ до зброї.

Легіонери, виючи від болю, розбігалися, мов божевільні, урізнобіч. Попилій поспішив до школи Геркулеса, кинувся у коридор, де вже зайнялися двері збройового складу, і, зміркувавши, що діяти мечем проти смолоскипів неможливо, наказав своєму ар'єргарду метати у ворога дротики. Ця зброя й тут виявилася настільки вбивчою, що швидко принесла перемогу над мужністю повсталих. Загін Спартака відступив, але через те, що тут були найхоробріші й найсильніші гладіатори, то він відступав, кидаючи в римлян смолоскипи. Гладіатори виймали дротики з тіл поранених і вбитих товаришів і несли цю зброю із собою. Відійшовши в глиб коридору до атрія, дротиками, як мечами, вони запекло змагалися з легіонерами за вихід з коридору. Опинившись разом з Еномаєм і з сотнею гладіаторів у дворі, Спартак побачив гладіаторів, які тікали. За криками і вигуками він зрозумів, що всередині дворів усе скінчено. Залишався лише один шлях до порятунку: вирватися зі школи й шукати притулку на Везувії.

Повернувшись в атрій, він крикнув громовим голосом, який заглушив навіть шум бою:

— У кого є меч, стійте тут і захищайте цей вихід від легіонерів!

Кілька гладіаторів, озброївшись мечами й списами, віднятими у сторожі, стали живою стіною біля виходу, яку марно намагався зруйнувати загін Попилія. Поранений у праву руку й у голову, сам Попилій хоробро боровся в першому ряду.

— За мною! — кричав Спартак і, розмахуючи високо в повітрі смолоскипом, подавав цим знак іншим гладіаторам.

Швидким кроком він разом з Еномаєм попрямував до стіни, що оточувала школу, до того місця, де була вузька й низька зачинена багато років тому хвіртка. Тепер вона могла стати єдиним шляхом до порятунку. Але щоб підпалити її, треба було б не менше півгодини, тим часом переможці, просуваючись по всіх проходах і провулках, не дали б гладіаторам можливості використовувати такі цінні хвилини, а в гладіаторів не було ні сокир, ні молотків, аби виламати двері. Що ж робити? Як відкрити цей вихід?

Усі шукали спосіб, як це зробити. Раптом Еномай, помітивши мармурову колону, що лежала неподалік, крикнув товаришам:

— Найдужчі, уперед!

І негайно сім чи вісім найдужчих гладіаторів вийшли вперед і стали перед Еномаєм. Оглянувши їх досвідченим поглядом, він нагнувся над колоною й, підклавши руки під один її кінець, сказав високому й могутньому самніту, майже такому ж гігантові, як і він сам:

— Ну ж бо, покажи свою силу. Бери цю колону.

Усі зрозуміли намір Еномая. Гладіатори звільнили місце перед хвірткою, а германець і самніт легко підняли й перенесли колону ближче до хвіртки. Потім, розгойдавши величезну брилу, вони кинули її на двері, і ті затріщали під потужним ударом.

Гладіатори двічі повторили цей удар, а на третій раз двері розкололися і впали. Погасивши й кинувши смолоскипи, гладіатори мовчки вийшли через цей прохід слідом за Спартаком і темними, вузькими вулицями міста рушили до харчевні Ганімеда. Харчевня була найближчою до школи Лентула й найбільш відвідуваною, бо її хазяїном був рудиарій, щирий друг Спартака. Він брав участь у змові й добре прислужився Союзу пригноблених. Над входом до пивниці висіла потворна вивіска із зображенням огидного Ганімеда, що наливає червоний, як зсіла кров, нектар, у чашу такого ж страховидного Юпітера. Спартак і двісті гладіаторів просувалися в цілковитій тиші, украй обережно. Вони тихо йшли один за одним. За поданим знаком усі зупинилися.

Фракієць, германець і ще сім чи вісім чоловіків увійшли в шинок. Власник його, рудиарій, був у страшній тривозі за результат боротьби, про яку здогадувався за криками і шумом, що долинали зі школи. Він вийшов назустріч гладіаторам і запитав:

— Ну як?.. Які звістки?.. Як іде бій?

Але Спартак перервав розпити, сказавши:

— Вібинію, давай нам усю зброю, яка лишень у тебе є. Дай нам усе, що в руках зневірених людей може стати зброєю!