Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— Що сталося, Спартаку? — запитав приглушеним голосом Еномай, що вже зіскочив зі стіни у двір школи.

— Нічого, — відповів рудиарій і, зусиллям волі змусивши себе піднятися й не звертаючи уваги на нестерпний біль у розпухлій руці, знову зі спритністю дикої кози почав підніматися стіною. — Нічого… вивихнута рука…

— Ох, клянуся усіма зміями пекла! — вигукнув Еномай, приглушуючи голос. — Ти правий… про це ми не подумали… Зачекай на мене… Я зараз піднімуся і допоможу тобі.

І він вже почав підніматися, але почув голос Спартака:

— Нічого… нічого… Кажу тобі, нічого не трапилося!.. Я зараз сам до тебе зістануся… Мені допомога не потрібна, — вже за хвилину фракієць справді зістрибнув на землю біля Еномая.

Еномай хотів було запитати в Спартака про руку, але, побачивши, що обличчя рудиарія бліде, очі ніби скляні, а сам він схожий на примару, тільки вимовив ледь чутно:

— Спартаку! Спартаку! — У цьому вигуку пролунала така ніжність, на яку, здавалося, не був здатен цей гігант. — Спартаку, ти так страждаєш!.. Це над людські муки… Спартаку… тобі погано… сядь ось тут… — лагідно обійнявши Спартака, германець посадив його на великий камінь і притулив до стіни.

Спартак справді був не при тямі, його доконав жорстокий біль у вивихнутій руці. І щойно Еномай притулив його до стіни, схилив на плече голову й застиг нерухомо. Він здавався мертвим. Та коли постраждала рука зісковзнула з коліна, Спартак, здригнувшись, застогнав і розплющив очі — помалу свідомість повернулася до нього.

Еномай віддер низ свого плаща і міцно забинтував руку Спартака:

— От тепер тобі буде не так боляче. А Спартаку вистачить однієї правої руки, щоб бути непереможним!

— Аби тільки нам вдалося дістати мечі! — відповів фракієць, швидко прямуючи до найближчого будинку.

Незабаром обидва гладіатори увійшли у передпокій. Там було порожньо. Пройшовши через нього, вони вийшли у двір. Там стояли мовчки, розділені на когорти, п'ятсот гладіаторів. Спартака й Еномая гладіатори впізнали одразу і скрикнули від радості й надії.

— Тихше! — крикнув Спартак своїм могутнім голосом. — Мовчіть і стійте, зараз не час для емоцій.

І щойно запанувала тиша, він запитав:

— А де трибуни, центуріони, керівники?

— Поруч, у школі Аврори, радяться про те, що робити, — відповів декан, виходячи з рядів. — Школа оточена римськими когортами, а склади зброї охороняються численними загонами легіонерів.

— Знаю, — відповів Спартак і, повернувшись до Еномая, сказав: — Ідемо в школу Аврори.

Потім, звертаючись до п'ятисот гладіаторів, що зібралися у дворі, він вимовив голосно, так, щоб усі чули:

— Заради усіх богів неба й пекла, наказую вам зберігати порядок і тишу!

Вийшовши зі Старої школи (так називався будинок, у якому вони пробули кілька хвилин), Спартак попрямував до іншої, школи Аврори, ліворуч якої розташовувалась школа Геркулеса. До школи Аврори він дійшов дуже швидко, як і раніше у супроводі Еномая. Вони увійшли у фехтувальну залу де зібралося близько двохсот проводирів гладіаторів, трибунів, центуріонів і членів вищого керівництва Союзу пригноблених; при світлі смолоскипів вони обговорювали план дій.

— Спартак! — вигукнуло тридцять голосів.

— Спартак! — повторили інші, і в голосах їхніх лунали здивування й радість.

— Ми загинули! — сказав гладіатор, що головував на зборах.

— Ні, ще — ні, — відповів Спартак, — якщо нам удасться захопити хоча б одне сховище зі зброєю.

— Та хіба ми зможемо?

— Ми беззбройні.

— І незабаром римські когорти нападуть на нас.

— Порубають усіх на шматки!

— Чи є у вас смолоскипи? — запитав Спартак.

— Є триста п'ятдесят чи чотириста смолоскипів.

— Це наша зброя! — вигукнув Спартак, і очі його засяяли від радості, — серед десяти тисяч гладіаторів, зібраних у цій школі, ви, безсумнівно, найсміливіші, найхоробріші воїни, і ваші товариші по нещастю не помилилися, обравши вас начальниками. Сьогодні ввечері ви повинні довести це своєю відвагою й мужністю. Чи готові ви до всього?

— До всього, — одноголосно й твердо відповіли всі двісті гладіаторів.

— Чи готові ви боротися навіть беззбройними проти озброєних і загинути в бою?

— Ми готові до всього, ми готові на все, — повторили з запалом гладіатори.

— Тоді хутчіш… усі смолоскипи сюди. Подвоїмо, потроїмо їхню кількість, якщо це можливо. Запалимо їх і озброїмося ними. Ми кинемося на варту найближчого складу зброї, підпалимо двері цієї зали й отримаємо стільки зброї, скільки нам знадобиться, щоб отримати перемогу. Ні, клянуся священними богами Олімпу, не все втрачено, коли залишається віра. Не все загублено, поки є мужність. Перемога за нами, якщо всі ми вирішили перемогти або загинути!