Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— А ти, — додав він, повернувшись до декана, що на лівому фланзі. — Ти, Лівію, дуже погано виконуєш свої обов'язки і не стежиш за дисципліною. Позбавляю тебе звання начальника посту. Будеш тепер підкорятися Луцію Мединію, деканові другого загону, якого я привів для посилення охорони цих воріт. — і, помовчавши, додав: — Гладіатори загрожують повстанням. Сенатські гінці повідомили, що справа може виявитися дуже серйозною. Тому треба опустити ґрати, замкнути ворота, триматися напоготові, як під час війни, розставити вартових і взагалі діяти, як ведеться, коли загрожує небезпека.

Поки новий начальник поста Луцій Мединій вишиковував весь загін у дві шеренги, центуріон, насупивши брови, взявся допитувати Спартака й Еномая:

— Ви хто такі? Гладіатори?

— Гладіатори, — рішуче відповів Спартак, із зусиллям приховуючи болісну тривогу.

— І, звичайно, зі школи Лентула?

— Помиляєшся, доблесний Попилію, — відповів Спартак, і проблиск надії засвітився в його очах. — Ми на службі в префекта Меттія Лібеона.

— Ти мене знаєш? — здивовано запитав центуріон.

— Я багато разів бачив тебе в домі нашого пана.

— Справді… — знизав плечима Попилій, пильно вдивляючись у гладіаторів. Однак темрява довкола приховувала їхні риси, і він міг розрізнити тільки їхні гігантські фігури. — Справді, мені здається…

— Ми — германці, приставлені для послуг до шляхетної матрони Лелії Доміції, дружини Меттія, ми постійно супроводжуємо її ноші.

За чотири роки служби в школі Лентула Батіата Спартак встиг залучити в Союз пригноблених декількох гладіаторів, що належать родинам патриціїв у Капуї, і тому він добре знав двох гладіаторів-германців гігантського зросту, рабів Меттія Лібеона. Вони розповідали йому про порядки і звичаї в будинку префекта. Ясна річ, Спартак, користуючись темрявою, з радістю ухопився за цю хитрість, — це був єдиний шлях до порятунку справи.

— Все так! — підтвердив центуріон. — Ти говориш правду. Тепер я вас упізнав.

— Навіть, уяви собі… я пам'ятаю, що зустрічав тебе, — додав Спартак з вдаваною простодушністю, — у найтихіші перші години ночі біля входу в будинок трибуна Тіта Сервіліана. Я з товаришем супроводжував туди ноші Доміції. Наша пані так часто робить таємничі нічні прогулянки, що…

— Прикуси язика, заради твоїх варварських богів, мерзенний кимвре! — загорлав Попілій, аби не допустити, щоб у присутності легіонерів розповідали про не надто доброчесну поведінку дружини префекта.

За хвилину, протягом якої обидва гладіатори не могли втриматися від полегшеного зітхання, центуріон запитав Спартака:

— А звідки ви зараз ідете?

Спартак був зам'явся, але негайно впевнено відповів:

— З куманської вілли нашого пана: супроводжували вантаж коштовного начиння. Возимо його туди від учора.

— Гаразд, — відповів Попилій після певних роздумів. Знову запала тиша, і знову його порушив центуріон, запитавши гладіаторів:

— А вам щось відомо про повстання? Ну, про те, що затіяли в школі Лентула?

— А що ж ми можемо знати? — наївним тоном відповів Спартак, немов почув щось незрозуміле. — Якщо буйні й зухвалі учні Лентула й зважилися на яке-небудь навіженство, вони, звичайно, не будуть нам розповідати про це, адже вони заздрять нашому щастю. Нам дуже добре живеться в нашого доброго пана.

Відповідь була правдоподібна, і Спартак говорив так невимушено, що центуріон більше не вагався. Однак він одразу додав:

— Але сьогодні ввечері нам справді загрожує зухвале повстання… Мені просто смішна думка про повстання гладіаторів, але якщо це правда… мій прямий обов'язок вжити усіх запобіжних заходів. Наказую вам здати ваші мечі… Хоча найдобріший Меттій поводиться зі своїми рабами дуже добре, набагато краще, ніж на те заслуговує весь цей набрід, особливо ви, гладіатори, підлі люди, здатні на що завгодно… Віддайте зараз же мечі!..

Почувши цей наказ, запальний і необережний Еномай ледь було не загубив усю справу.

Він у люті схопився за оголеного меча, але Спартак спокійно взяв правою рукою клинок Еномая, лівою витяг з піхов свого і з болем у душі шанобливо подав центуріонові обидва мечі. Аби Еномай не встиг вибухнути черговим спалахом гніву, він спрожогу звернувся до Попилія:

— Недобре ти чиниш, Попилію! Навіщо сумніваєшся в нас? Я думаю, префект, наш пан, буде незадоволений такою недовірою. Ну, це справа твоя. От наші мечі, а тепер дозволь нам повернутися у дім Меттія.

— Як і що я вчинив, мерзенний гладіаторе, я відзвітую не тобі, а твоєму панові. Забирайтеся звідси.