Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Борторікс повідомив Спартаку, що дорога, біля якої вони знаходяться, приблизно на дві милі пролягає по схилу гори, потім переходить у вузьку стежку, що веде через ліси до вершини, але, досягнувши певної висоти, губиться серед неприступних скель і обривів.

— О, нарешті після стількох випробувань великі боги починають нас захищати! — радіючи, вигукнув Спартак. — Там, нагорі, у лісових нетрях, де гніздяться орли й влаштовують свої лігвища дикі звірі, у місцях, недоступних для людини, ми поставимо наш прапор волі. Кращого місця доля не могла б нам дати… Ходімо!

І щойно когорта гладіаторів рушила в напрямку до вершини Везувію, Спартак викликав до себе дев'ять гладіаторів зі школи Лентула й, щедро забезпечивши їх грішми, наказав негайно різними шляхами вирушати трьом у Рим, трьом у Равенну й трьом у Капую, щоб попередити товаришів по нещастю, що жили в школах цих трьох міст, про те, що Спартак з загоном гладіаторів отаборився на Везувії, і сказати, що ті, хто готовий боротися за волю, мають якнайскоріше приєднатися до нього.

Незабаром загін гладіаторів залишив дорогу і дістався лісистої частини гори. Що крутішим ставав підйом, то відлюднішими були місця. Від тиші, що панувала в цих лісах, ставало моторошно. Поступово чагарники й приземкуваті дерева змінили терен, дуби, в'язи й високі тополі. За дві години важкого підйому Спартак дістався великої ділянки на вулканічній скелі, на кілька сотень кроків нижче від головної вершини Везувію, вкритої глибоким шаром вічного снігу. Тут Спартак вирішив зробити привал, і поки воїни відпочивали, обійшов територію. З одного боку ділянки звивалася крута, скеляста стежка, з другого височіли неприступні скелі, з третього відкривався краєвид на протилежний схил гори, біля підніжжя якої нижче лісистих обривів стелилися залиті сонцем поля, виноградники, оливкові гаї й луки. Місце, обране Спартаком для табору, також було безпечним і неприступним з півдня, бо ділянка обривалася прірвою з такими стрімкими стінами, що видертися ними годі було не лише людям, а й навіть козам.

Спартак виставив невеличку охорону біля неприступного урвища зі сходу, а інший загін ніс охорону з боку Помпеї, звідки вони піднялися до вершини. Відтоді ця місцевість отримала назву «табір гладіаторів».

Коли вже зовсім посутеніло, гладіатори, стомлені турботами останніх днів, заснули, і на майданчику запанували тиша та спокій. Не спав лише Спартак. Його висока атлетична фігура, освітлена багаттям, чітко вирізнялася у напівмороці, немов примара одного з тих гігантів, які, за міфічними переказами, оголосили війну Юпітерові й розбили табір на Флегрейських полях біля Везувію, вирішивши поставити тут гору на гору, аби штурмувати небо.

Раптом Спартак, занурений у спогади й думки, здригнувся й прислухався, повернувши голову до стежки, якою сюди прийшли гладіатори. Йому примарився якийсь шум. Але всюди було тихо, тільки легкий вітерець часом ворушив листя в лісі. Спартак збирався було прилягти під навісом, що, попри протести, товариші спорудили для нього з гілля дерев, вкривши їх козячими й овечими шкурами… Але ступивши кілька кроків, він знову зупинився, знову прислухався й мовив сам до себе: «Ні, так і є… Там солдати піднімаються на гору!»

Він повернув до насипу, спорудженого напередодні ввечері, і прошепотів:

— Невже це сталося? Аж не віриться!

Він не дійшов ще до того місця, де стояла сторожа, як звідти до нього долетіли нечіткі голоси, і у нічній глушині він почув окрик вартового:

— Хто йде?..

І одразу, ще голосніше:

— До зброї!

Гладіатори озброювалися й шикувались до бою. У цю хвилину до сторожового посту підійшов Спартак з мечем у руці й дуже спокійно сказав:

— На нас готується напад… Але із цього боку ніхто не пробереться.

— Ніхто! — одноголосно вигукнули гладіатори.

— Нехай один з вас піде у табір, подасть сигнал тривоги й від мого імені зажадає дотримання порядку й тиші.

Тим часом вартовий почув умовний пароль «Вірність і перемога», і, поки декан побіг подивитися, хто йде, весь табір вже прокинувся. За кілька секунд усі гладіатори були озброєні, кожен зайняв своє місце в маніпулі, і когорта вишикувалася, ніби вона складалася зі старих легіонерів Марія чи Сулли, готова мужньо відбити будь-яку атаку.

У той час як декан, дотримуючись усіляких обережностей, дізнавався, що за загін наближається до табору Спартак з половиною сторожового маніпула мовчки стояв за насипом, повернувшись у бік стежки. Вони прислухалися, намагаючись дізнатися, що там відбувається. Раптом пролунав радісний голос декана: