Рафаелло Джованьйолі - Спартак

— Це Еномай!

За секунду долинув громоподібний голос самого германця:

— Вірність і перемога! Так, це я, а зі мною дев'яносто наших товаришів, що втекли з Капуї.

Ох і зрадів Спартак! Він кинувся через насип назустріч Еномаю. Вони обійняли один одного міцно, по-братерському причому Еномай намагався не зачепити ушкодженої руки рудиарія.

Коли закінчилися привітання, Еномай розповів Спартаку, як його загін більше години відбивався від римських когорт, як більше двадцяти товаришів загинули в нічному бою біля школи Лентула, як зі ста двадцяти гладіаторів, що боролися з ним проти римлян, повернулося лише дев'яносто…

На третій день весь табір розбудили на світанку крики вартових: «До зброї!» Дві когорти римлян чисельністю близько тисячі солдат на чолі з трибуном Титом Сервіліаном видиралися на гору з боку Помпеї, маючи намір напасти на гладіаторів у їхньому прихистку.

За два дні після тієї бурхливої ночі, коли Сервіліану вдалося перешкодити повстанню десяти тисяч гладіаторів школи Лентула, йому повідомили, що Спартак і Еномай з декількома сотнями повсталих пішли у напрямку Везувію і нібито грабують вілли, повз які проходять (це була свідома брехня, наклеп), що Спартак звільняє рабів і закликає їх усіх братися до зброї (це була правда). Трибун помчав у капуанський сенат і в сенат республіки. Перелякані сенатори зібралися в храмі Юпітера Тифатського. Розповівши про все, Сервіліан просив у сенату дозволу придушити повстання. Отримавши такий дозвіл, хоробрий юнак, сподіваючись заслужити придушенням повстання великі почесті й підвищення, заходився доводити, наскільки небезпечно було б залишити Спартака й Еномая живими й дати їм можливість вільно пересуватися полями хоча б протягом декількох днів, адже до повсталих щогодини приєднуються раби й гладіатори, тож небезпека зростає. Сервіліан стверджував, що необхідно йти слідом за гладіаторами, наздогнати їх і знищити, а голови їхні настромити на списи й виставити у школі Лентула Батіата.

Ці плани сподобалися капуанським сенаторам, що пережили чимало тривожних годин. Вони боялися заколоту гладіаторів, тривога й занепокоєння отруювали їхнє мирне, безжурне існування. Вони схвалили пропозицію Тита Сервіліана й опублікували декрет, в якому за голови Спартака й Еномая було призначено два таланти у винагороду. Разом із товаришами їх заочно присудили до розп'яття на хрестах, як людей підлих, бо вони перетворилися на розбійників з великої дороги. Як вільним, так і рабам під загрозою найсуворішого покарання заборонялося надавати повсталим будь-яку допомогу. Другим декретом капуанський сенат доручав трибунові Титові Сервіліану очолити командування однієї із двох когорт легіонерів Капуї, іншій же когорті, разом з міськими солдатами, під керівництвом центуріона Попилія, наказано було залишитися для спостереження за школою Лентула й для захисту міста. Сервіліану також було надане право взяти у сусідньому місті Ателлі ще одну когорту та вирушати з цими силами для придушення «божевільного повстання».

Декрети були передані на затвердження префектові Меттію Лібеону, що усе ще не міг отямитися від потужного стусана Еномая. Лібеон втрачав здоровий глузд від страху він бився в пропасниці. Два дні він не вставав з ліжка і готовий був підписати не два, а десять тисяч декретів, лише б уникнути небезпеки пережити ще раз такі жахи.

Тит Сервіліан виступив тієї ж ночі. В Ателлі він отримав другу когорту й на чолі тисячі двохсот солдат з'явився біля Везувію. Жителі довколишніх сіл показали йому, де сховалися гладіатори.

Ніч Сервіліан простояв біля підніжжя гори й на світанку розпочав штурм вершини. На світанку він вже був поблизу табору гладіаторів.

Коли серед самотніх гірських скель пролунав сигнал тривоги й луна повторила його в недоступних печерах, гладіатори поспішно вишикувалися в бойовому порядку. Тим часом трибун Сервіліан першим кинувся вперед, і його лютий бойовий клич повторили тисяча двісті легіонерів. Цей крик незабаром перейшов у лиховісне ревіння, подібне до ревіння бурхливого моря. Та ледь Сервіліан і передні ряди когорти наблизилися до насипу, як п'ятдесят гладіаторів, що стояли за нею, обрушили на римлян град каменів.

— Уперед!.. Уперед в ім'я Юпітера Статора! Сміливіше! Сміливіше! — вигукував відважний трибун. — Ще мить і ми увірвемося в табір цих грабіжників і всіх порубаємо на шматки!

Град каменів дедалі густішав, але римляни, незважаючи на забиття й поранення, продовжували бігти до валу, а досягнувши його, пустили у хід свою зброю й заходилися щосили метати дротики в тих гладіаторів, які не були захищені насипом.