Анна Сюел - Чорний красень

— Бідний коник!.. Це через нас він упав…

Хтось підійшов до мене, послабив на шиї шлею від вуздечки, відстібнув ремінці, що тримали хомут. Чийсь голос сказав:

— Він не встане, йому вже кінець.

Потім прийшов полісмен, віддавав різні розпорядження, та я навіть не розплющив очей. Єдине, що я міг, — це час до часу судомно вдихати й видихати. Хтось хлюпнув мені на голову крижаної води, в рот залили якогось зілля, чимось прикрили моє тіло…

Не знаю, скільки часу пролежав я на дорозі, але життя поволі поверталося до мене. Потім якийсь чоловік плескав мене по гриві й лагідно просив підвестися. Мені дали ще трохи того зілля, і, коли я після кількох спроб підвівся, мене поволі повели до найближчої стайні. Там мене поставили у не дуже чисте стійло, дали ріденької каші, і я з задоволенням усю її випив.

До вечора я оклигав, мене перевели до Скінерових стаєнь і вже там обслужили як слід. Уранці до мене зайшли Скінер та ветеринар, і після ретельного огляду лікар сказав:

— Він не стільки хворий, скільки виснажений фізично, і якщо дасте йому перепочити з півроку, то він знову працюватиме. Тепер же в ньому сили — кіт наплакав.

— То хай іде до біса! — вилаявся Скінер. — Я не маю ланів, щоб вигулювати здохлих шкап. Або він одужує, або ні! Інше мою фірму не влаштовує. В мене розмова коротка: поки бігає, ганяй, а як відбігає, продай його за безцінь, заведи до гицля або ще кудись.

— Якби він запалився, — казав ветеринар, — його було би краще пристрелити, але він не запалений. Днів за десять буде кінський ярмарок. Якщо ви дасте йому відпочити, відгодуєте його, він, може, й оговтається, і тоді в будь-якому разі ви вторгуєте за нього більше, ніж коштує звичайна кінська шкіра.

Прислухавшись до поради ветеринара (уявляю, чого це йому вартувало!), Скінер закомандував, щоб мене добре годували і тримали в чистоті, і, на моє велике щастя, стаєнний виконував ті команди набагато охочіше, ніж сам Скінер їх віддавав. Десять днів цілковитого спокою, добірний овес, сіно, рідка каша з висівок, до якої домішували проварене лляне насіння творили дива, і я швидко оклигував. Поївши каші з льоном, я все частіше схилявся до думки, що навіть після всього пережитого жити цікавіше, аніж помирати.

А на дванадцятий день після аварії мене відвели на ярмарок за кілька миль від Лондона. Я був певен: будь-яка зміна піде тільки на краще, тож дивився на світ веселіше і сподівався тільки на добре.

На ярмарку, куди мене відвели, я склав компанію кульгавим, засапаним та й просто пристаркуватим шкапам. Були в тому зборищі й такі, котрих, напевно, краще б пристрелити, аніж комусь продавати.

Утім, більшість продавців і покупців були рівнею коням, яких тут продавали. Якийсь злидар шукав шкапину або поні за декілька фунтів, аби було кого впрягти у возик для вугілля чи дров; а хтось за ті ж кілька футів хотів продати свою спрацьовану шкапу ще до того, як вона вклякне. Деякі з тих продавців та покупців від безпросвітних злиднів утратили всяку людську подобу, проте були там і такі, яким я радо годив би, навіть із останніх сил. Бідні, в лахмітті, але з добрим серцем і душею. Коли вони говорять, ти одразу проймаєшся довірою до них. Я впав в око одному старенькому дідуганові, та й він мені також сподобався, але я виявився недостатньо сильним. О, як я побивався! Аж ось із того кутка ярмарку, де торгували кращими кіньми, з’явився чоловік, на вигляд ніби фермер-джентльмен. Разом із ним ішов малий хлопець. Фермер мав широкі плечі, добродушне обличчя з рум’яними щоками, на голові сидів крислатий капелюх. Підійшовши до нашого товариства, він співчутливо глянув на всіх шкап, аж раптом я помітив, що його очі зупинилися на мені. Я дотепер мав пишний хвіст і гриву, які помітно виділяли мене з-поміж інших. Нашорошивши вуха, я не зводив із фермера очей.

— Знаєш, Вілі, цей кінь знав і кращі часи.

— Бідолашний! — вигукнув хлопець. — Як по-твоєму, дідусю, він ходив в екіпажі?

— Звичайно, хлопче! — відповів той, підходячи до мене ближче. — У молоді роки він міг робити що завгодно. Дивися, які у нього ніздрі, вуха, який вигин шиї, яка грива. Треба бути сліпим, щоб не бачити в ньому породи.