Артур Кларк: Сплячий красень

У «Білому олені» мляво точилася одна з тих дискусій, що виникають тоді, коли ніхто не може запропонувати кращої теми для суперечок. Ми намагалися пригадати найчудернацькіші ймення та прізвища, і не встиг я сказати Обідайя Полкінгхорн, аж тут, як завжди, втрутився Гаррі Первіс.

— Не так уже важко відкопувати чудні імена, — докірливо сказав він, засуджуючи нашу легковажність, — а чи замислювалися ви над серйознішою проблемою, а саме, як вони можуть впливати на долю їхніх власників? Розумієте, іноді вони можуть зіпсувати людині життя. Саме так і сталося з молодим Зігмундом Снорінгом.

— Та ні! — заволав Чарлз Вілліс, один з найзатятіших критиків Гаррі. — Цього не може бути!

— Мабуть, ви думаєте, я вигадав це прізвище? — обурився Гаррі. — Ні, прізвище Зігмунда було єврейського походження, його предки приїхали з Центральної Європи; і починалось воно на SCH2. І зберігало це буквосполучення досить довгий час. «Снорінг» — лише англізований варіант цього прізвища. Втім, усе це не має значення; мені б не хотілося марнувати час на такі дрібниці.

Чарлі, один з найобіцяючих письменників (він ходив у обіцяючих більше двадцяти п'яти років), хотів був запротестувати, та хтось із присутніх задля загального добра відвернув його увагу кухлем пива.

— Зігмунд, — вів далі Гаррі,— досить мужньо ніс цей тягар, поки не став справжнім мужчиною. Втім, немає ніякого сумніву, що прізвище гнітило його й, зрештою, стало причиною психосоматичного захворювання. Певно, якби Зігмунд народився від інших батьків, він ніколи не став би таким безнадійним хропуном. Хоча бувають і більші трагедії у житті. Зігмундова рідня мала кругленьку суму грошей, а звуконепроникні стіни спальні рятували домочадців від безсонних ночей. Як завжди в таких випадках, Зігмунд навіть уявлення не мав, які симфонії він виконує ночами, і ніколи не розумів, чому бідкаються родичі. І лише коли Зігмунд одружився, він змушений був поставитися до свого лиха — якщо це можна назвати його лихом, адже від нього страждали інші — з належною серйозністю. Немає нічого незвичайного в тому, що молода повертається з весільної подорожі трохи збентежена, але бідна Речел Снорінг пережила щось таке, що не вкладалося ні в які рамки. Від безсоння у неї почервоніли очі, але кожна її спроба викликати до себе співчуття друзів зустрічала лиш їхні насмішки. Тож не дивно, що вона поставила Зігмундові ультиматум: або він перестане хропіти, або шлюбу кінець.

Ця справа могла мати серйозні наслідки для Зігмунда і його сімейства, адже вони були заможні, навіть багаті, однак не такі, як дядько Рубен, що помер минулого року, залишивши досить плутаний заповіт. Дядько дуже любив Зігмунда і відказав йому чималу суму грошей, яку той міг отримати, коли йому сповниться тридцять років. На жаль, дядько Рубен був надто старомодний і нетерпимий у питаннях моралі і зовсім не довіряв молодому поколінню. Зігмунд міг отримати спадщину лише за умови, якщо він не розлучиться з дружиною раніше зазначеного строку. Якщо це станеться, гроші підуть на заснування притулку для сиріт у Тель-Авіві. Склалася непроста ситуація, і важко було передбачити, чим це скінчиться, якби хтось не запропонував Зігмунду звернутись до дядька Хаїма. Хоч як йому не хотілося цього, але безвихідне становище потребувало термінових заходів. Отож, Зігмунд пішов до дядька.

Повинен пояснити, що дядько Хаїм був відомим професором фізіології, членом Королівського наукового товариства, автором багатьох наукових праць. На той час у нього було теж скрутно з грошима через сварку з опікунами коледжу, і він змушений був припинити дослідницькі роботи з тваринами. До того ж його дратував той факт, що фізичний факультет щойно отримав півмільйона фунтів на новий синхротрон. Отож дядько не дуже люб'язно зустрів свого нещасного племінника.

Намагаючись не звертати уваги на стійкий запах дезинфекції і тварин, Зігмунд простував за лаборантом повз якісь небачені пристрої і клітки з мишами та морськими свинками, відвертаючись від огидних кольорових діаграм, що ними позавішували усі стіни. Його дядько сидів на лаві, сьорбаючи чай з колби, і неуважливе їв бутерброди.

— Пригощайся, — нелюб'язно буркнув він. — Смажений хом'як, просто делікатес. Ми тут ставили з ним деякі ракові досліди. А ти з чим прийшов?

Посилаючись на відсутність апетиту, Зігмунд виклав знаменитому дядькові свою сумну історію. Професор вислухав його без тіні співчуття.