Меґ Кебот: Щоденники принцеси

Мене настільки ошелешили слова містера Джаніні, що я й слова мовити не могла. Сиділа мов прибита і лише відчувала, що знову буряковію. Я думаю, саме через це, коли ми з Лілі по обіді підійшли до моєї шафки, Лана, яка стовбичила там і чекала на Джоша, бовкнула злющим голосом:

— Здоровенька була, Амеліє .

Так мене з дитсадка ніхто не називав (окрім Grandmère). Я ж просила!

Потім, коли я нахилилася, щоб взяти гроші з рюкзака, Лана, мабуть, зазирнула мені у блузку, бо несподівано сказала:

— О, як мило. Ми й досі не носимо бюстгальтера.

Можу порадити бандаж.

Присягаюсь, я б їй врізала — а може й ні; Московіци кажуть, що існують інші способи протистояння, — якби в ту саму секунду не підійшов Джош Ріхтер. Я знала, що він усе чув, та він лише сказав: «Можна пройти?», бо Лілі загородила йому дорогу до шафки.

У ту хвилину мені хотілося тишком-нишком прослизнути до їдальні й про все забути. Боже, тільки бракувало ще розмови про мою плоскогрудість у присутності Джоша Ріхтера! Але Лілі так цього не залишила. Вона вся почервоніла і випалила Лані: «Слухай, Вайнберґер, зроби нам ласку, іди-но скрутися десь і здохни».

Ще ніхто-ніхто не казав Лані Вайнберґер скрутитися і здохнути. Кому ж хочеться, щоб його ім’ям було обписано всі стіни дівчачого туалету? В принципі, тут немає нічого страшного — хлопці ж не побачать цього, але я б воліла, щоб моє ім’я не з’являлося там якомога довше.

Та Лілі таким не переймається. Вона маленька і кругленька, наче пампушка, і схожа на мопса, але їй начхати на свою зовнішність. У неї є своє телешоу. Їй постійно дзвонять хлопці, говорять, яка вона бридка, і просять задерти футболку (вона не плоскогруда; вона вже третій розмір носить), а вона все собі сміється.

Лілі нічого не боїться.

Тому, коли Лана почала наїжджати на Лілі за «скрутися і здохни», Лілі подивилася на неї і всім своїм виглядом показала: «Ану ж бо, вдар!».

Усе це обов’язково переросло б у запеклу дівчачу бійку — Лілі не пропустила жодної серії фільму «Ксена — принцеса-воїн» і вміє битися, як ніхто в світі, — якби Джош Ріхтер не хряснув дверцятами шафки і не сказав з відразою:

— Все, я пішов.

Тоді Лана все покинула і побігла за ним, кричачи:

— Джоше, зачекай! Джоше!

А ми з Лілі дивилися одна на одну і не могли повірити. Я й досі не вірю. Хто ці люди, і чому нас заточили з ними в одній в’язниці під назвою «школа»?

ДОМАШКА

Алгебра: задачі 1–12, стор. 79.

Англійська: план.

Світ. цивіліз.: запитання після 4 розділу.

Т і О: нічого.

Французька: вжив, avoir у заперечн. реченнях, чит. уроки з першого по третій, pas de plus .

Біологія: нічого.

В = {х/х — це число}

D ~ {2, 3, 4}

4ED

5ED

Е = {х/х — це число, більше за 4, але менше за 258}

Щойно трапилося дещо справді дивне. Я прийшла зі школи, і вдома була мама (зазвичай вона в такий час у студії). Вона якось дивно поглянула на мене і сказала:

— Мені треба з тобою поговорити.

Вона вже не наспівувала пісеньки і нічого не готувала, отже, це справді було щось серйозне.

Я, чесно кажучи, сподівалася, що померла Grandmère, але я знала, що трапилося щось жахливіше. Я боялася, що щось сталося з Товстим Луї, що він проковтнув ще одну шкарпетку. Востаннє, коли він це зробив, ветеринар здер з нас 1000 баксів за те, щоб витягти її з його маленьких кишок, і він десь із місяць мав якийсь дивний вигляд.

Маю на увазі Товстого Луї, а не ветеринара.

Але виявилося, що справа була не в котові, а в батькові. То ось чому батько мені надзвонював: виявляється, через те, що в нього рак, він більше не може мати дітей.

Рак — це дуже страшно. На щастя, той вид раку, який був у мого тата, виліковується. Треба просто відрізати заражену частину тіла, а потім він має пройти хіміотерапію і десь через рік все буде гаразд.

На жаль, та частина тіла, яку мали відрізати, була…

Фу, навіть не хочеться цього писати.

Його яєчко .

ГИДОТА ЯКА!

Виявляється, якщо тобі відрізають одне яєчко, а потім ти проходиш хіміотерапію, то навряд чи ти зможеш мати дітей. Саме про це дізнався мій батько.

Мама каже, що ця новина його таки приголомшила. Вона каже, що зараз ми маємо бути більш чуйними до нього, тому що у чоловіків є деякі потреби, і одна з них — це здатність давати потомство.

А я от ніяк не збагну: то й що? Навіщо йому ще діти? У нього ж є я! Звісно, бачусь я з ним лише влітку й на Різдво, але хіба цього не достатньо? Він же такий зайнятий своєю Женовією. Бо зробити так, щоб у цілій країні, хай навіть і завдовжки з милю, все йшло добре — це тобі не раз плюнути. Єдине, на що в нього вистачає часу, окрім мене, то це його подружки. За ним постійно ходить якась нова дівчина. Влітку він привозить їх з собою до бабусиного палацу у Франції. І весь час вони тусуються по басейнах, стайнях, біля водоспаду, в двадцяти семи спальнях і в бальній залі, на винограднику, фермі й аеродромі.