Лесь Мартович - Забобон

Як поставили перед Славком склянку пива, то несміливість зовсім його оставила. Видів, що має документ перед собою, який його вповажняє до прибутку в реставрації. Міг тепер глядіти на всякого відважно. Таке почування радувало його. Приглядався весело гостям і підслухував їх розмови.

Ось насупроти нього сидить грубий, сивий добродій. Славко його пізнає: це — патріот; портрет його був поміщений у календарі "Просвіти". Патріот дивиться завзято на стіну, а по обличчю його пересувається якийсь сум. Перед ним велика склянка пива. Патріот, не спускаючи очей зо стіни, шукає рукою вуха від склянки. Як налапав, то сум із обличчя тікає, а сивий вус ледве помітно рухається. Нараз патріот хиляє хутко голову вдолину, а склянку підносить угору. Не надумуючись, п'є пиво, а потім спідньою губою обтирає докладно той вус, що рухався. І знов удивляється в стіну, а по обличчю пересувається сум. Реставратор розмовляє з тим старанно виголеним панком саме про патріота. Славко підслухує.

— От дивіться на того пана! — говорить реставратор якось віднехотя, ліниво. — Він приходить регулярно в осьмій годині, а відходить у пів дванадцятої. Хоч годинник би зле йшов, то його це ніколи не змилить. То питаюся вас, чи під ним не зміститься копа яєць? Порахуйте, півчварта години, кілько нафти би заощадилося!

Старанно виголений панок у противенстві до господаря говорить хутко:

— Але ж, добродію! Уважайте, що таке крісло чи стільчик іще би треба придумати, а машина є вже готова. Трохи нафти — й за три тижні курята вилазять. А я для вас постараюсь о десятипроцентову знижку й доставлю вам під гарантією машину в найліпшім гатунку. Скоро ж хочете на рати, нехай буде на рати. Даю вам слово честі, що для вас ратальна сплата не буде мати впливу ні на ціну, ні на доброту товару.

— Чи рати, чи готівка, то мені все байка! — відповідає реставратор поволі й віднехотя. — Я рахую, що мені не виплатиться купувати нафту. Радше вже в бабів скуповувати курята. Хоч трохи дорожче, та без клопоту. А так, якби такий стілець, чи крісло, а найліпше фотель, то вже розумію, що був би зиск. Мені тільки з дива не сходить, що коли ви торгуєте такими машинами, то чому би вам не справити такі стільці? Бо якби нафта все держала однакову температуру, то розумію. Але самі кажете, що в машині є вентилятори для регулювання тепла. Чом же би в такім стільці не міг бути насподі вентилятор?

— Уважайте, добродію, — відповів старанно підголений панок, — що сказав би вам той сивий гість, якби так нараз зацєпали під ним курята?!

Реставратор знов заговорив поволі, а ще до того якось зневажливо, буцім хотів запевнити підголеного панка, що не дасться здурити.

— Що сказав би мені той сивий гість? — повторив питання реставратор, — Може би, настрашився, та й годі! Кельнер перепросив би його, що, мовляв, сталася помилка, "вибачайте, добродію" та й підставив би йому свіжі яйця. А зрештою, на два дні перед накльовуванням можна би взяти стілець на нафту. Ви мені все гудите такі стільці, а я знаю для чого. Говорім собі ясно, по правді. Маєте на складі багато машин та хочете їх позбутися. Я це розумію. Але, з другого боку, послухайте ви моєї ради, переробіть ті машини на такі стільці. Без кошту не обійдеться, але я міркую, що оборот буде великий!

Підголений панок зачав проклинати душу й тіло та й давати слово честі, від звичайного аж до найсвятішого, а все те на доказ, що він зовсім не має наміру обдурювати реставратора, але таки направду має те переконання, що такі стільці не мали би практичного пристосування.

— Бо поміркуйте собі, добродію, якби такий гість заглянув під себе? Або, що ви зробите, як він піде додому?

— Про це нема жури, — відповів реставратор. — Я знаю своїх гостей. До мене приходять самі русини. Вони пильнують корчми, як ока в голові. Жоден не спізниться на секунду! А за те нема страху, що загляне під себе: він дивиться в склянку або на стіну. А як піде один додому, то на його місце прийде два. Ось побачите, пунктом пів дванадцятої закрадатимуться попід стіну хильцем, як зайці до сепаратки. Вони там у карти грають. Пересидять до білого ранку. Висиділи би яйця струсині, не то курячі!

Дальшої розмови Славко не чув, бо надійшли три його товариші. Один із них, у пом'ятій вишиваній сорочці, повідомив Славка, що його швагер прийде аж пізніше, бо стрівся з якимись знакомими панками. А другий товариш, малий, чорненький, як лиш привітався зо Славком, то зараз зігнувся трохи, сперся долонями на коліна й плакав. Сльози капали на землю. Славко здивувався. Але як добре придивився, то переконався, що той чорненький не плаче, тільки сміється так щиро. Він якось дивно сопів, знімався, очевидно, щоби промовити, але йому не ставало духу й він знов хилявся. Обтирав очі пальцями й стріпував сльози на землю. Не зараз здобувся на бесіду.