Николай Олейник - Леся

Здесь есть возможность читать онлайн «Николай Олейник - Леся» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Год выпуска: 1968, Жанр: Проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Леся: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Леся»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Леся — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Леся», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Винесла рядна, і чоловіки пішли.

Було ще рано. Залізницею прогуркотів поїзд. Його довге скісне проміння прорізало вечорову сутінь і зникло. Прошуміли слідом високі тополі та приколійні кущі, і знову тиша.

Зненацька прямо над головою крикнув пугач, помовчав і обізвався знову.

— Зловісна птиця, — сказав Франко і запитав: — Як вам живеться, Петре Антоновичу? Косач не поспішав з відповіддю.

— Подивишся, як цього бідного мужика мордують, то й у самого серце кривавиться, — мовив зрештою. Вони дійшли до клуні, спинилися.

— По правді, спати мені не дуже-то хочеться. Сядьмо де-небудь, — запропонував Іван Якович.

— Отут на возі хіба? — Вони посідали, звісивши ноги за полудрабок. — Оце розглядав справу, — вів далі Косач, — поміщик заборонив селянам проганяти худобу повз його садибу. Курява, мовляв… Яка нелюдяність! А спробуй доведи їм!..

Десь зовсім близько почулися голоси. Хтось когось про щось благав, а у відповідь сипались погрози і груба лайка. Раптом усе це — і недалеку розмову, і густі вечорові сутінки — прорізав голосний жіночий плач.

— Ой людоньки!.. Та що ж це робиться? — голосила жінка. — Та де ж вона тая правдонька в світі божому?..

Франко і Косач миттю опинилися за ворітьми.

— Це в Блощука, — сказав Петро Антонович, — певне, староста порядкує.

Обидва мовчки поспішили на крик.

…Посеред вузенького двору стояла похнюплена черевата конячина. Висока розпатлана жінка одною рукою судорожне чіплялася за стареньку мотузяну обротьку, що обвисала на лишаюватій голові коняки, а другою тяглася до огрядного, з довгим костуром чоловіка, намагаючись схопити його за рукав.

— Та пощадіть же хоч нашу старість… ой боже ж мій, боже!.. — благала жінка. Вони підійшли до гурту.

Посіпаки, що намагалися вирвати з заціплених жіночих рук недоуздок, відступили, забачивши Косача і незнайомого.

— Що тут у вас? — звернувся Петро Антонович до старости.

— Недоїмки, пане голова. Кілька разів попереджував, а далі вже нікуди.

— Нікуди?! — встряв у розмову Франко. Він ледве стримував гнів. — Нікуди, кажете?! А їм куди після цього? З мосту та в воду?..

— Це, ласкавий пане, нас не стосується. Закон. Нікому не дозволено його порушувати.

— Ми ж заплатимо, людоньки, — знову заголосила жінка, — заплатимо… але пождіть єку днину. Бо де жг його взєти одразу? Змилуйтесь!..

— Та цить ти! — обірвав її чоловічий голос. Щось знайоме вчулося в ньому Франкові. Поглядом відшукав чоловіка, придивився — він, той самий, що підвозив його сьогодні зі станції. Стояв простоволосий, видно, давно вже пізнав його, бо з надією дивився в очі. «Справді, що ж тепер? Чим помогти небораці?»

— Законом передбачено й інше, — мовив, підступаючи впритул до старости. — Насильство та грубість не складає вам честі.

Староста обм'як: з ним розмовляли мовою закону. Хтозна, що воно за пан, ще попадеш у немилість. Косачі з будь-ким не знаються… Однак про це треба рапортувати повітовому начальству, як велено.

— Гаразд, з поваги до вас… панове, — сказав підкреслено ввічливо староста. Він махнув рукою, і посіпаки облишили змагатися з жінкою. — Але це не звільняє тебе від недоїмок, — звернувся до селянина. — Чуєш? За тиждень навідаюсь.

Він згорда кивнув Косачеві і незнайомому, повагом пішов із дврру. За ним посунула його свита.

Конячина, коло якої щойно точилася боротьба, враз лишилась сама, мовби нікому не потрібна. Вона ступила кілька кроків, зупинилася і, широко розставивши тонкі передні ноги, байдуже почала скубати моріжок…

Франко і Косач побули в дворі, пбки все заспокоїлось, і тільки тоді попрощалися з господарем.

Над Колодяжним густішала ніч.

От і закінчилося коротке гостювання. До Ковеля Франка проводжали дружина — вона з малими ще зоставалася, Ольга Петрівна і Леся.

— Ви ж, Ларисо Петрівно, не забудьте надіслати мені описання волинської хати, — прохав Іван Якович.

— Чи встигну до від'їзду? Може, з Криму пришлю. В Ковелі, як проїжджали головною вулицею, Франко не витримав:

— Дивуюся, чому не видно жандармів.

— Тобі все жарти? — докірливо мовила дружина.

— Які там жарти? Я просто не звик без охоронців. Та й як інакше? Мужицький поет, бунтар вільно роз'їжджає вулицями міста!

— Аз Києва вже цікавились вами, — додала Косачева.

— От бачите! — ніби зрадів Іван Якович. — А ти кажеш, Олю, що я не правий.

На вокзалі їх уже чекав Косач. Він подав Франкові квиток.

— Викликають до Києва. І вельми спішно. Пояснення доведеться писати.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Леся»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Леся» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Леся»

Обсуждение, отзывы о книге «Леся» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x