Стефан Грабинський - Саламандра (збірник)

Щире здивування викликало його мистецтво вогнестійкості, особливо, коли наділяв нею інших. Вистачало йому якийсь час потримати в долонях чиюсь руку, щоби власник тої руки теж став на якийсь час невразливим до вогню. Кілька місцевих лікарів зайнялися ним занадто запопадливо, пропонуючи кілька сеансів за високу винагороду. Чарнецький обурено відкинув пропозицію і на довгий час перестав демонструвати свої можливості навіть у колі довірених осіб.

Оповідали про нього й інші, дуже дивні речі. Кілька пожежників, якими командував довший час, заприсягнули, що «Неопалимий» вміє у час пожежі двоїтися і навіть троїтися, їм доводилося начебто бачити його посеред моря вогню у кількох найбільш небезпечних місцях. Місько Случ, хорунжий команди, запевняв, що під кінець одної з пожеж бачив у глибині врятованого закутка вілли три постаті пана Антіна, що були подібні між собою, як близнюки, а потім злилися в одну, котра спокійно злізла по драбині додолу.

Скільки у тих балачках було правди, а скільки фантастичних вимислів – невідомо. Певним було лиш те, що Чарнецький був людиною незвичайною і неначе спеціально народженою для боротьби зі згубною стихією вогню.

А начальник, свідомий своєї сили, змагався з вогнем щораз упертіше, вдосконалюючи з кожним роком засоби оборони.

Ота боротьба стала врешті-решт його життям; не було дня, аби не мислив над щораз надійнішими способами пожежної профілактики. І нині, у липневе спекотливе надвечір’я, проглядав останні нотатки і впорядковував матеріал, зібраний до праці про пожежі і засоби охорони від них. То мав бути об’ємистий твір у двох грубих томах, які узагальнювали його довголітні дослідження. Впорядковував подумки ту книгу, продумуючи черговість розділів…

Допалив сигару, пригасив недогарок у попільничці та з усмішкою встав із отоманки.

– Гм, непогано! – промовив сам до себе, задоволений з результатів своїх розмислів. – Усе в порядку.

І вдягнувшись, пішов до найближчої каварні на партію шахів.

Минуло кілька літ. Діяльність пана Чарнецького набрала масштабів і розголосу. Слава пожежника розходилася, як кола по воді. Люди приїжджали з віддалених сторін, аби подивитися на нього і подивуватися. Його книга про пожежі була одною з найпопулярніших. І то не лише серед пожежників, за короткий час витримала кілька видань.

Та над головою пана Антіна почали збиратися громи. Начальник охорони, беручи участь у пожежних акціях, кілька разів зазнав нещасних випадків. Під час величезної пожежі дерев’яних складів на нього несподівано впала дерев’яна балка, сильно поранивши праву лопатку, у двох інших «потребах» дістав поранення у ногу і рамено внаслідок того, що запалася стеля, а останнього разу мало не втратив правої руки: важкий залізний траверс, падаючи вниз, зачепив його кінцем, кілька міліметрів далі – і було би по ньому.

Мужній чоловік повівся у тих випадках із подиву гідним спокоєм. «Не можуть мене взяти вогнем, то скидають балки…» – промовив лише, легковажно усміхаючись.

Та пожежники почали відтоді уважно пильнувати за його рухами, не дозволяючи занадто далеко занурюватися у вогонь, особливо у ті місця, які загрожували руїною. Проте випадки повторювалися і то в ситуаціях, коли того найменше можна було сподіватися. Присутність начальника наче провокувала духа руїни. Пан Антін лише іронічно всміхався у вус і далі спокійно палив сигару. Та помічники, поглядаючи спідлоба, обережно відсувалися подалі від нього. У сусідстві з ним ставало небезпечно.

Були й інші об’яви, про які ніхто не знав, бо вони ставалися у начальника вдома.

Почалося з того, що в цілому будинку від певного часу вчувався сильний чад і сморід паленого. Було таке враження, що десь у закутках затлілися старі лахи. Паскудний сморід бродив невидимими хвилями по коридорах, проникав у покої. Врешті ним пропахло все: одяг, білизна і постіль. Вентиляція і провітрювання не помогли, хоча двері й вікна стояли відчиненими навстіж цілий день при вісімнадцятиградусному морозі, обридливий запах не вивітрювався. Незважаючи на шалені протяги і холод, у цілому домі препаскудно смерділо. Всі пошуки джерела того смороду ні до чого не привели.

Коли врешті через місяць атмосфера мешкання стала трохи стерпнішою, на порядку денному виступив інший «феномен», у цілому будинку розгосподарювався чад. Спочатку думали, що у всьому винна служба, яка передчасно перекрила печі, та потім стали шукати причин деінде. Не помогла і зміна пального. Чарнецький розпорядився палити в печах деревом і заборонив взагалі засувати вентилі, та кілька мешканців протягом ночі сильно вчаділи, і він сам прокинувся з болем голови і нудотою. Дійшло до того, що мусив ночувати у знайомих.