Стефан Грабинський - Саламандра (збірник)

Другим висновком, до якого прийшов оригінальний дослідник, було спостереження, що пожежі найчастіше вибухають по четвергах. Статистика пожеж свідчила, що в переважній більшості випадків жахливі сили будилися від сну власне в той день тижня.

Чарнецькому це не видавалося чимось випадковим. Навпаки, він знайшов тому факту пояснення. Воно випливало вже із самої суті дня, символом якого була сама його назва. Бо ж четвер, як відомо, століттями був днем повелителя блискавок Перуна-Юпітера. Звідси й пішла його назва у різних мовах. Не без причини назвала його германська раса днем Перуна: Donnerstag і Thursday. А лапідарномелодійні латинські назви: gіoved, jueves і jeudі – чи ж не вказують на ту саму його рису?

Зробивши оці архіжахливі для себе висновки, Чарнецький розвинув своє вчення далі. Маючи філософську освіту і виразну схильність до метафізичних узагальнень, він у вільні хвилини зачитувався творами містиків раннього християнства і сумлінно вивчив кілька трактатів середньовіччя.

Багаторічне вивчення пожеж і близьких до них явищ витворили у нього переконання, що можлива екзистенція невідомих істот, які є чимось середнім між людьми та звірятами, діяльність яких і є причиною вибуху стихії.

Підтвердження своїх гіпотез Чарнецький знайшов у вірі сільського люду в чортів, русалок, гномів, саламандр і сільвів. Він не сумнівався, що ті істоти дійсно існують. Відчував їхню присутність при кожній пожежі і з нечуваним умінням переборював їхню злостивість.

Поступово той світ, прихований і непомітний для інших, став для нього настільки ж очевидним, як і світ людей, до якого належав, із часом вивчив психологію тих дивних створінь, пізнав їхню хитру, мінливу і підступну натуру, навчився паралізувати їхні згубні для людства підступи. Почалася запекла боротьба, тепер уже цілком свідома, невблаганна. Якщо раніше Чарнецький боровся з вогнем, як зі сліпою і бездумною стихією, то тепер поволі, в міру пізнання його справжньої природи, він почав інакше дивитися на противника. Замість ірраціональної сили нищення він спостеріг у ньому злу істоту, що працювала за інструкцією, з якою мусив рахуватися. Незабаром зрозумів, що з другого боку барикад теж зауважили зміну його тактики. Тоді боротьба набрала більш індивідуального характеру.

Та, напевно, ніхто не був покликаним до неї в такій мірі, як він, Антін Чарнецький – начальник пожежної охорони в Жовкві. Сама природа, винятково його обдарувавши, немов наперед визначила йому долю – долю переможця стихії. Тіло пожежника було цілком невразливим до вогню, у вирі найсильнішого полум’я він міг спокійно і безкарно походжати без найменших опіків.

Хоча його посада й не вимагала особистої участі в гасінні пожеж – не щадив себе і першим кидався у найбільш небезпечні місця. Часами здавалося, що йшов на певну згубу – туди, де жоден пожежник не мав відваги ступити, і – о, диво! – повертався цілим і здоровим зі своїм добрим, загадковим усміхом на мужньому, розчервонілому від спеки обличчі й знову, заковтнувши у розгарячені легені повітря, повертався у полум’яну стихію. Обличчя товаришів блідли, коли він із відвагою, якій не було рівних, видирався на затоплені вогняною повінню поверхи, вривався на підгорілі ґанки, метався посеред розпеченої арматури.

– Характерник, характерник! – перешіптувалися пожежники, поглядаючи на свого начальника зі страхом і повагою.

Незабаром його у місті стали називати «Неопалимим»: став божищем пожежників і простолюду. Про нього почали складати легенди й оповідки, переповнені чудесними випадками, у яких він існував водночас у постаті Архангела Михаїла і чорта. Тисячі пліток кружляли містом, пліток, у яких спокійно вживалися боязнь і захоплення Антіном Чарнецьким. Його сприймали, як доброго чарівника, який був у змові із світом таємниць. Кожен рух «Неопалимого» примушував замислюватися, кожен жест набирав особливого значення.

Особливо дивував людей той факт, що азбестові властивості власника переходили на його одяг, якого вогонь не брав. Спочатку здавалося, що Чарнецький одягає до праці спеціальний обладунок із вогнетривкого матеріалу, проте незабаром переконалися, що таке припущення було помилковим. Часто траплялися випадки, коли несамовитий начальник, захоплений тривогою зненацька вночі, натягав чужу форму – першу, яка потрапила під руку, і виходив у ній з вогню, як і раніше, неушкодженим.

Інший на його місці використовував би свої незвичайні особливості з метою заробітку – як мандрівний чудотворець чи шарлатан, – та панові Антіну вистачало шани і любові людей. Хіба часом у гурті товаришів дозволяв собі експерименти, які дивували, вражали глядачів. Наприклад, тримав голою рукою хвилин п’ятнадцять, а то й довше, великі кусні тліючого вугілля, не виказуючи при тому ніяких ознак болю, коли ж потім кидав присок назад у вогнище, на руках не було й сліду опіків.