Стефан Грабинський - Саламандра (збірник)

За кілька тижнів чад зник. Пан Антін повернувся до себе і зітхнув вільніше. Він спершу не зорієнтувався у природі тих явищ, які так уперто його переслідували. Лише з часом почав аналізувати їхнє походження і зрозумів: його хотіли залякати. Та це його тільки розлютило, збуджуючи дух непокори і жагу перемоги.

Власне у той час він працював над новою системою вогнегасників, які мали би перевершити своєю ефективністю усі відомі. Засобом гасіння мала бути не вода, а спеціальний газ, який швидко всмоктував кисень і таким чином знищував вогонь на корені.

– То буде справжній бич Божий на пожежі, – сказав із невинною похвальбою до одного із своїх знайомих інженерів під час шахової партії. – Маю надію, що коли мій винахід запатентують, згубні наслідки вогню зменшаться майже до нуля, – і з задоволенням покрутив вуса.

То було десь у середині січня, за якісь два, три місяці, навесні, він сподівався завершити свою працю і послати проект у міністерство. Тим часом пильно працював, особливо вечорами, і нерідко північ заставала його за паперами.

Якось кинувши оком на недогарки, що їх Мартин, старий слуга, вигортав із печі, Чарнецький зауважив щось таке, що змусило його насторожитися.

– Ану, зачекай, голубе мій, – стримав слугу, що хотів було вже вийти. – Висип мені ті вуглики отут, на письмовий стіл, на газету.

Мартин, здивований, виконав прохання.

– Так, добре. А тепер залиш мене самого, друже.

Недогарки, завдяки примхам вогню, прибрали дивної форми. Чарнецький пильно вивчав особливість їхніх форм, виконання деталей: то були ідеально вирізьблені з вугілля частини великих літер.

«Цікава головоломка, – думав, бавлячись їхнім укладанням у різноманітні комбінації. – Може, щось із того складу?»

А хвилин через п’ятнадцять уже читав: Жарник, Повзунець, Червенець, Водополох, Димник.

– Гарна компанія, – муркнув до себе, записуючи дивовижні імена. – Уся вогняна голота – нарешті знаю ваші імена. Оригінальні відвідини, а ще оригінальніші візитівки.

І зі сміхом сховав нотатки до шафи. Відтоді розпорядився щодня приносити собі недогарки з печі, щоб кожного разу знайти для себе «пошту».

А кореспонденція розвивалася дуже цікаво. Після вступного візиту почалися повідомлення з тамтого виміру, фрагменти якихось листів, перестороги і, нарешті, погрози: «Забирайся геть! Лиши нас у спокої! Не бався з нами». Або ж: «Біда тобі буде, біда!» Ото слова, якими звичайно закінчувалися ті вогневі послання.

Чарнецький сприймав ті листи частіше з гумором, аніж серйозно. Потирав руки із задоволенням і готував відповідний удар. Відчував себе сильним й упевненим у своїх силах, у своїй перемозі. Випадки навколо його особи – на пожежах і вдома – скінчилися.

– Зате листуємося, як добрі знайомі – щодня, – іронізував, переглядаючи «пічну пошту». – Здається мені, що ті створіннячка можуть виділяти усю свою злосливу енергію лише в одному напрямі. Тепер усі свої сили кинули на листування і через те не загрожують мені з іншого боку. То велике щастя – нехай лише пописують якнайдовше, у моїй особі знайдуть зацікавленого читача.

Та з початком лютого кореспонденція раптом урвалася. Ще якийсь час недогарки прибирали форми літер, та, попри зусилля, Чарнецький не зумів скласти з них жодного слова: виходили або ж беззмістовні шеренги приголосних, або довгі, багаточленні набори голосних. «Пошта» виразно зіпсувалася, аж нарешті жужіль цілком утратив вигляд букв.

– Кореспонденція закінчена, – зробив висновок пан Антін, ставлячи велику червону крапку у «Діярії вогневих повідомлень».

Кілька тижнів панував спокій. Чарнецький закінчив тим часом план і конструкцію газового вогнегасника й почав виробляти патент на нього. Праця над проектом вичерпала його: відчув себе виснаженим, періодично мав приступи каталепсії. Напади відбувалися непомітно для оточення, звичайно вночі, під час сну. Пробуджуючись, чув себе надзвичайно втомленим, немовби всю ніч подорожував пішки. Та не звертав уваги на свій ненормальний стан, бо перехід відбувався легко, без найменших струсів: тільки сон поглиблювався, коли з природного переходив у каталептичний. Разом із втомою після пробудження накочувались яскраві й барвисті згадки і мандрівки, які він відбував під час сну. Чарнецький немов цілу ніч видирався на гори, відвідував чужі міста, волочився якимись екзотичними країнами. Нервове виснаження, яке відчував о тій порі над ранком, здавалося наслідком нічних подорожей, і – дивна річ – так, власне, він собі ту втому і тлумачив. Бо для нього ті нічні походеньки були чимось цілком реальним.