Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Орав мужик край дороги,
Гей, гей, край дороги, —
Гей, собтпру, соб!
Край дороги.

Воли були круторогі,
Гей, гей, круторогі, —
Гей, собтпру, соб!
Круторогі.

Чорні воли поганяє,
Гей, гей, поганяє, —
Гей, собтпру, соб!
Поганяє.

І такую піснь співає,
Гей, гей, піснь співає, —
Гей, собтпру, соб!
Піснь співає:

«Прийшли німці з москалями,
Гей, гей, з москалями, —
Гей, собтпру, соб!
З москалями.

Взяли Польщу з поляками,
Гей, гей, з поляками, —
Гей, собтпру, соб!
З поляками.

Оддай, оддай, вражий сину,
Гей, гей, вражий сину, —
Гей, собтпру, соб!
Вражий сину.

Литву, Польщу, Україну
Гей, гей, Україну, —
Гей, собтпру, соб!
Україну.

Не поженеш нас в рекрути,
Гей, гей, нас в рекрути, —
Гей, собтпру, соб!
Нас в рекрути.

Бо ми вмієм коси кути,
Гей, гей, коси кути, —
Гей, собтпру, соб!
Коси кути».

Росла калина з листям широким
В гаю над синім ставком глибоким.
Дрібний дощ пила, росу збирала,
В майовім сонці себе купала.
Літом між своє зелене листя
З червоних ягід вплела намиста,
Дбала, як дівка, про свою вроду
І, як в дзеркальце, дивилась в воду.
Вітром чесала довгії коси,
А очі мила краплями роси…
При тім ставочку коло калини
Івась сопілку зробив з бузини,
І грав на неї сумний хлопчина,
Де над ставочком росла калина.
І співав собі… Пісня Івася
Кожного ранку в небо неслася.
Калина листя зелене мала
І, як дівчина в гаю, чекала.
Настала осінь – і в домовину
Під хрест поклали грайка-хлопчину!
Видно, калина його кохала,
Бо листя з себе порозкидала.
Красні корали кинула в воду,
З жалю втеряла свою уроду…

«Яка ж се погана лежить там кривлюга!»
Говорила Шабля, кривлячися з Плуга.
А на се кривляння камінь одвічає:
«Шабле, ся кривлюга людей не вбиває!»

Осідланий Кінь сміявся з степового:
«Нема на тобі, – каже, – сідла дорогого
Ні стальних підків…»
На те степовий
Йому відповів:
«Мене не жалій!
Хоч у багатстві – та в неволі,
А я, хоч голий, та на волі».

Дурний мудрого питався:
– Скажи, нащо розум здався?
– Розум знадобиться тому,
Щоб не відповідать дурному.

Дід як в'язку дров ізвів,
То під нею аж присів.
«Господоньку, – каже, – милий!
Лучче б мені у могилі,
Чим на світі бідувати,
Весь вік тяжко горювати.
Коби бог дав хутше вмерти,
Прийди, прийди, моя смерте!»
А тут з лісу щось шелесть,
Смерть з косою вже і єсть.
«Чого хочеш, небоже?
Смерть всім радо поможе».
Дід поглянув… Затрусився,
Низесенько поклонився.
«Зробіть, – каже, – мені ласку
Та завдайте сих дров в'язку!»

Птах, Щупак і Рак
Взялися везти віз.
Не в спіли ніяк!..
Щупак у воду ліз,
Птах летіти рад,
А Рак все пер назад.
Де робітники в незгоді —
Там кожній роботі годі!