Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Подивися, читачу благочестивий, яке розходження імен, і то самих грецьких, котрі усі обчислюються звіриним числом 666. То як же можливо впізнати істинне?

Більшість припускає, що ім'я йому буде саме Антемос, бо означає супротивника Христового. Інші ж твердять, що це число знаменує не ім'я, а час пришестя і вбивства антихриста. Ще інші, що цим числом 666 знаменується троякий гріх диявольський, який прагне здійснитися в антихристі, тому що число «шість» не досягає «семи», і у ньому є супокій і блаженство, це число розумної істоти, через гріх відірваної від супокою і блаженства.

Диявол же здійснив троякий гріх або один потроїв.

Перший гріх, коли согрішив і сам собі нашкодив, і тоді число шість виповнилося. Другий – коли вчинив шкоду першій людині, на гріх навернувши, і тоді до шести шістдесят приєдналося. Третій – коли через антихриста усьому світу буде шкодити, тоді до шістдесяти шести додасть шістсот.

Інші всупереч цьому говорять, що число «шість» досконале, бо за шість днів Господь створив цей світ, шістдесят – ще досконаліше число, а шістсот – найдосконаліше. Тут виразно дається зрозуміти, що антихрист має стільки досконалости, скільки має сам Бог. Але що про це говорити: «Не терпить таємниця випробування». Усі вчителі, світила церковні визнають, що ім'я антихриста знають досить неточно. Бо не ісповідимі шляхи Господні і не випробувані долі його.

Визначний колекціонер, науковець, просвітитель і історик. Народився у м. Воля-Мелецька (Польща), з 1772 жив у Галичині (з 1793 – у Вищі). У 1817р. заснував Товариство приятелів наук ім. Оссолінських (так званий «Оссолінеум»), яке стало фундаментом для теперішньої наукової бібліотеки хм. В. Стефаника у Львові. Автор історико-літературних праць, перекладів з латини. У 1794 р. написав книгу «Баденські вечори. Сто оповідань про страхи», яку було видано 1852 р.

(Оповідання подаються в перекладі з польської за редакцією укладача антології.)

Колись, біля витоків Чорного Дунайця [18] Чорний Дунаєць – річка в Лемківщині. мешкав на фільварку такий собі Лічигріш, підтоптаний дідусь, знаний більше з того прізвиська, набутого від сусідів, аніж з імення хресного і шляхетського. Отож, збувши частку віку то при господі, то в суді, а передовсім гендлюючи кониками, дещицю золотих був поназбирував – і так умів до них взятися, що кожен гріш приводив йому синів і дочок, ба, ще й онуків і правнуків. Кожного Різдва згортав Лічигріш своїх стригунчиків, похухував на них, а там випускав у світ із батьківським благословенням: плодіться, мовляв, і примножуйтесь!

Ще замолоду, коли хвацько покручував вуса, вже тоді ніхто на його конику посрібленої вуздечки не бачив, хіба позичену до ярмарку; коли в канцелярії п'юрком шкробав, ніхто його без ряднини на рукавах, нехай і пошарпаних, не бачив, а коли почав скарбником до Львова їздити, то все на казенних конях і при чужій збруї. Він і не впивався ніколи, хіба на соймику; [19] Соймик – сейм. і не їв смачно, хіба на поминках; і капшука ніколи не розв'язував, хіба при «Поможи, Боже!»…

Словом, не хибила на ньому приповідка: «Хто старіє, той скупіє». Відтак, набувши сільце і здряхлівши, прихопив собі ще й оброку. Цілий тиждень постив на хлібі і воді; не курилося в нього з комину, хіба у святу неділю. Давніше принаймні на запусти вчащав, а нині, заки полічив, що йому тота милостиня і підкови винесуть, обходив лише хлопські халупи з чотками в руці, завше, як на парубків подвійна панщина накладалася. Не пускав гроша з рук навіть на лихву, обміркувавши собі й те, що аби взяти, тра було спершу дати. Гостинця обіч його воріт заледве на віз із гноєм вистачало, все решта – буйне пасовисько для коней. Ліврея його фірмана на диво часто свій фасон змінювала: з панської опанчі [20] Опанча – чоловічий плащ. на машталірський [21] Машталір (з нім.) – старший конюх. жупан була звужена, з жупана обтята на куртку, з куртки на каптан, а переважно на кілку висіла, бо ж фірман, залежно від пори року, всенький тиждень або в полі боронував, або дерево з лісу, або збіжжя на торговицю, а раз на рік, на Великдень, ще й самого пана до парафії возив. У бабинці [22] Бабинець – приміщення для жіночої служби. троє служниць трималося: двоє дівок, що й корів доїли, і замішку для кабанчиків заправляли, і літанії надвечір із паном співали. Тут же й куховарка – бабисько вихудле як шпичка, зле як чортиця, що цілий тиждень скубало пір'я до горщика, а сьомого дня ставило курку варитися.