Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

– Отсє дівча, що після великого злочину так безжурно лягло у постіль, є оскаржене, що вчора перед заходом сонця накинулось на нас злою рукою і зробило так, що біла днина застала нас мертвими… Збавило нас віку і осиротило наші родини. Се ж не може лишитися безкарно. Я жадаю, щоби-сьмо її закопали в землю сеї ночі, а до схід сонця хай барвистим цвітом зацвіте.

Хай колись зла рука зірве її і збавить гарного життя, хай умирає, як ми!

– Хай умирає! – закричали квіти, кинулися до Дарочки, обнявши її сотнями галузок, і почали тягнути її до городу. В її лице ударив холодний подув вітру, нічного повітря, – вухо підхопило якийсь гамір, глухий, наче відгомін далекої розмови; вона кинулась втікати кудись – розплющила каламутні зіниці…

Над нею стояв незнайомий бородатий пан в окулярах, татко з поважним обличчям, а при ногах бліда, залита слізьми стояла мама. Біля умивальні поралася Таня, викручуючи з води якусь білу хустку…

– Живе! – скрикнула мама і кинулась до Дарочки, але татко відвів її поспішно в другу кімнату, де навколішках упала перед образом Христа. Сам повернувся до незнайомого і помагав йому в праці.

Дарочку довго приводили до притомності: з одного тяжкого зімління западала в друге, але життя, що мало вже втекти з дитячих грудей, втримали насилу.

В полудень, як принесли Дарочці кілька ложок бульйону, вона питала мами слабким голосом:

– Що сталося зі мною, мамо? Я мала страшний сон і, мабуть, з перестраху захворіла?

– Ні, моя любко. Ти поклала на ніч жмут квітів, щонайбільш запашних, при своїм ліжку. Ти душилась від запаху, і ледве привели тебе до пам'яті.

Велика сльоза упала з вій Дарочки.

– Ти плакала через мене, мамо, – промовила ледве чутно і заслонила лице руками.

– Перше плакала, а тепер я радію, що ти одужаєш, моє кохання, мамина робітнице маленька.

І добра мама пригорнула з радісним зворушенням Дарочку.

«Худою жив соломаху» – ці слова в оригіналі подано українською. Слід розуміти так, що козак живився пісною соломахою.

Волошшя – Волощина, Молдавія.

Афри – жителі Африки.

Ракуська – австрійська.

© С. Д. Попель, О. В. Крекотень, правонаступники В. І. Крекотеня, переклад українською, 2013

Оршаки – юрби, зграї.

З твару – з обличчя.

Болонейко – оболонь.

Брнула – побрела.

Фармага – сіряк.

Зелена віха – тичка з віхтем сіна, що виконувала роль вивіски для шинку.

Маро – Публій Вергілій Марон.

Ex nihilo nihil – з нічого ніщо (лат.).

Ut compleretur – для повноти (лат.).

Петрівка, Спасівка, Пилипівка, Великий піст – народна назва багатоденних постів.

Рибенцаль – йдеться про сілезького дідька Рюбецаля (Лічиріпу).

Флямський – фламандський.

Чорний Дунаєць – річка в Лемківщині.

Соймик – сейм.

Опанча – чоловічий плащ.

Машталір (з нім.) – старший конюх.

Бабинець – приміщення для жіночої служби.

Чамара – давній верхній чоловічий стрій, довгий, оздоблений галуном, запинався під шию.

Шпиталь Св. Лазаря – перший львівський шпиталь для вбогих.

Жур – зупа з заквашеної муки.

Палисвіт – Фаетон, син бога Сонця Геліоса; батько дозволив йому один день повозитися своїм возом, але коні понесли, збочили з дороги і були б спалили світ, якби Зевс не вбив Фаетона блискавкою. (Примітка автора.)

Предикат – судова постанова.

Хворі на жовтяницю вірили, що зціляться, споглядаючи золоте оздоблення у церкві. (Примітка автора.)

Кєп – це те ж, що йолоп. – Авт.

Фибра – трясця.

Див – потвора.

Метлиця – бур'ян.

Без три дні – продовж трьох днів.

Микола Устинович.

Achamoth – уособлена мудрість Бога.

на скроні

© «Видавництво Старого Лева», переклад українською, 1999.

Бзина – бузина.