Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Одного дня знявся великий рух у цілому дворі. Від досвіта служба прибирала кімнати всякими блискальцями із скарбниці Соломона та розстелювала перські килими по теремах. Поміж розвішені по стінах лицарські щити з кованого золота червоніли вінці щонайпахливіших рож. Занавіси, прозорі мов вода, схилялися з вікон, отворених на городи, яким на світі не було рівні. На ставниках з червоного дерева, в посуді з слонової кості курилися: нард, алое і миро. На воротах стояли дворяни у хвалі свойого царя, а були се щонайкращі молодці Єрусалима. Ті, що грали на свирілі, на гуслях, арфах, кимвалах, ждали в повазі, щоби на даний знак трельом тисячі соловейків розколихати людські серця.

Бачила все те пчілка і чула. Вона знала вже, що Савська цариця, почувши про славу Соломона, іде випробувати його мудрість загадками.

У саме полуднє прибула вона в Єрусалим з велетенським почотом. її верблюди везли пахощі і благородне каміння, слонову кість, малпи і пави.

І видав цар Соломон пир, рішаючи миттю кожне питання своєї молодої гості. Не було нічого невідомого цариці, щоб він їй не вияснив.

Пчілка сиділа весь час на вікні, на своєму звичайному місці, і слухала. Савська цариця, виславляючи мудрість Соломона, веліла саме своїй служебці на закінчення пира подати собі дві китиці квіток, взяла їх у обі руки і, як корону питань, звернула до Соломона ось які слова:

– Скажи мені, преславний царю Соломоне, котрі з сих квіток є живі, з корча відтяті, як падала рання роса, а котрі людською рукою учинені?

Цар Соломон знав воєнне діло, умів розпізнавати причини всього, що сотворене Богом, та в сій хвилі він квітками мало цікавився. І тепер, коли в могутньому умі не находив відповіді, – ще хвиля – тьмою поволіклась би слава його мудрості, – він повернув голову до вікна, де залюбки сідала пчілка.

Вона була там, чула все, бачила блідніюче легке обличчя царя і стрепенулася тривогою за його честь. Миттю забриніла малими крильцями понад голови бенкетуючих і усіла, непомітно для цариці, на одній з китиць, що їх вона держала у руках, здивована вже трохи мовчазною повагою наймудрішого з людей.

А він зрозумів тільки тепер, котрі квіти живі, – свободним рухом, усміхнувшися весело своїми повними, рум'яними устами, простягнув руку на одну з квіток і славословив красу, дану їй Богом.

Крізь легіт серпанків, шитих бісером, уклонилася його мудрості савська цариця і сказала:

– Те, що про тебе переказують у моїм далекім краю, є тільки блідою луною твоєї величі, марним відбиттям твого віщого розуму, о царю!

Весело кінчився розкішний бенкет, дудельники, свирільники і всі другі музиканти на арфах, гуслях і кимвалах трельом тисячі соловейків розколихували людські серця.

А пчілка?

Вона усіла на краєчку царської чаші з вином тяжким і сяйливим, як ізмарагд, та на радощах довго пила одну краплинку. Цар, веселий і рад, сказав їй жартливо, здвигнувши в любому почутті свої рівні брови:

– Полонила ти моє серце, наймиліша!

Цариця Саба просіяла від зворушення, понад квітку з пчілкою простягнула до Соломона кінчики пальців, крашені цинобром, – він утиснув їх збентежено, та зараз порозумів усе.

Його пчілка стала свахою, та ще й якою значною!

Був се незабутній день, коли вона поділила славу з Соломоном.

Легка, як метелик, у своїй білій батистовій суконці, звивалась Дарочка по городі. Бува, на момент засвітять поміж зеленню її ясні кучері, зв'язані блакитною стяжечкою, то знову вона немов пропаде, лише дрібну ручку видко, цілу червону від сонця. Посеред газонів, складених в різнобарвний килим, Дарочка по одному вибирала білі нарциси, що дивились на неї розумним золотим поглядом, і, зриваючи, цілувала кожний у пахучу головку.

– Не гнівайтесь, милі квітоньки, – говорила поважно, – у маминій кімнаті гарніше вам буде, ніж тут. На стінах висять образи і дзеркала, що ви в них обдивитесь з усіх сторін; на столику стоять фігурки, що їх рухати не вільно; а зі стелі звисає мальована лампа зі свічниками. Я би вас радо лишила тут, але завтра мама вертає з далекої подорожі, і мені треба їхати по неї з татком і з вами. Рано вже буде пізно з квітами поратись, краще тепер. Мамця усе кажуть: лише їжу відкладай до завтра.

Вона обірвала майже всі нарциси й побачила, що ясмин починає цвісти, їх квітки були ще в пуп'янках, а пелюстки мали ніжні, наче з білого цукру. Дарочка брала кожну галузку в руки і обривала, кидаючи її в барвистий жмут, що лежав неподалік на землі. Вже мала відходити, але, озирнувши довкола, спостерегла на малій грядці, майже при самих штахетах, пишні лілові пера гіацинтових квітів. На радощах кинулася через клумби, не задаючи собі труду йти стежками, і дрижачою рукою почала їх виривати разом з корінням. Стеблинки були сильні, міцні, і ніяк не можна було їх відламати.