Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Розпочаті на наступний день святкування виправдали найсміливіші очікування. Підхльоснуті духом змагання, обидві партії змагальників закінчили навчання на плацу з однаково хорошим результатом; зате проти куркових карабінів наших суперників у нас було припасено інший козир. Якщо їх артилерію було навчено тільки холостої стрільби і вона зовсім не вміла поводитися з ядрами, то наша так майстерно била по цілі, що слова, які годиться казати в таких випадках: «А справді ж, хлопчаки знають свою справу краще за дорослих!» – цього разу не були позбавлені підстави, й наші сусіди дійсно з подивом дивилися на те, з якою серйозною зосередженістю ми наводимо свої гармати.

Великий святковий обід, у якому взяло участь кілька тисяч осіб, молодих і старих, було влаштовано на зеленому лузі. Популярні серед місцевої молоді громадяни міста виголошували застільні промови та зуміли взяти в них вірний тон, не заохочуючи нашого дурного хлоп’ячого прагнення здаватися дорослими, вони стали необразливо жартувати з нас, що відразу ж додало бесіді невимушеного характеру, самі забули про свої роки, але й не впали при цьому в дитинство і таким чином показали нам наочний приклад того, як можна веселитися, не втрачаючи голови. Потім із міських воріт пара за парою почали з’являтись ошатно одягнені дівчатка, зі співом проходили повз нас, запрошуючи піти за ними на рівну, чисто скошену галявину, щоб почати ігри й танці. Всі вони були в білих платтячках із червоною оздобою і являли собою чарівне видовище всіх відтінків квітучої юності – від кучерявого маленького дівчатка до підлітка з першими рисами дорослої дівчини; тепер вони стояли широким півколом, із-за якого там і сям виднілася гордо піднесена голова зрілої красуні, щасливої матері, що прийшла сюди, щоб наглянути за своїми ніжними нащадками, а до речі, й самій покружляти в легкому танці та, користуючись нагодою, хоч ненадовго відчути себе вільнішою і молодшою, ніж у звичайні дні. Адже й чоловіки теж не упустили цього зручного випадку і, заявивши, що вони не можуть стояти осторонь, коли їхні діти веселяться, вже встигли скріпити свою дружбу з нами пляшкою-другою доброго вина. Наш доблесний загін наближався зімкнутим строєм до хороводу красунь, які шепотілись одна з одною, ніхто не виявляв особливого бажання йти на приступ першим; ми так старалися здаватись холодними і байдужими, що дивилися на них похмуро, майже вороже, і тільки мелькання та блиск наших білих рукавичок, які ми почали надягати майже одночасно, надали нашій шерензі дещо більш святкового вигляду. Одначе незабаром нам стало ясно, що добра половина нашого загону цілком змогла б обійтись і без рукавичок. Справа в тому, що ми відразу ж різко розділилися на дві абсолютно різні групи, а саме, на тих, у кого вдома були старші сестри, і тих, хто не мав цієї приємної переваги. Якщо перші всі до одного виявилися спритними танцюристами й незабаром привернули до себе увагу дам, які хотіли танцювати тільки з ними, то останні тупцювали на галявині незграбно, як ведмеді, і після декількох безуспішних спроб зав’язати знайомство потихеньку втекли з майданчика та зібралися за заставленим пляшками столом. Там ми затягнули хвацьку пісню і віддалися розгульному солдатському життю, уявляючи себе суворими вояками та жінконенависниками і намагаючись переконати один одного в тому, що наше молодецтво все ж справляє враження на дівчаток і що вони частенько поглядають крадькома в наш бік. Ми бенкетували досить несміливо та скромно, скоріше з прагнення наслідувати старших, і не могли подолати настільки природної в нашому віці відрази до надмірності; й усе-таки цієї гулянки було цілком достатньо для того, щоб у нас заговорили наші дитячі пристрасті. Виноробство в тій місцевості було більш розвинене, й тамтешні вина були кращі за наші; тому наші юні сусіди зовсім інакше уявляли собі святкові веселощі й дійсно могли випити більше, ніж ми, що повністю підтверджувало їх репутацію. Тут-то мені й випала нагода відзначитись, і я стрімголов віддався цьому бажанню; я був при грошах, і це давало мені необхідну в таких справах сміливість і впевненість у собі, так що незабаром мої співтрапезники відчули до мене певну повагу. Взявши один одного під руки, ми пішли блукати по місту і його околицях, заглядаючи в усі розважальні заклади; чудова погода, святкове пожвавлення і випите вино запаморочили мені голову, зробивши мене балакучим і завзятим, зухвалим і винахідливим; якщо раніше я був тишком, звиклим стояти осторонь і мовчати, то тепер я раптом заговорив голосніше за всіх і якось одразу почав задавати тон, жартуючи зі співрозмовників і невпинно вправляючись у дотепності, так що навіть найзавзятіші дотепники, що досі ледь помічали мене, негайно ж оцінили належним чином мою винахідливість і стали зі мною незвичайно милі. Усвідомлення того, що я перебуваю в чужому місті й на мене дивляться незнайомі люди, тільки додавало мені духу. Важко сказати, що тут було найголовнішим: чи то захоплення власним красномовством, чи то п’янка радість життя, чи то марнославство, що прокинулось у мені; так чи інакше, я потопав у ще не вивченому мною блаженстві, яке охопило мене, мабуть, іще з більшою силою на третій день, коли ми вирушили додому. Всі ми були якнайбільше задоволені святкуванням, відчували себе набагато вільніше, бо на цей раз ішли не в строю, і, перш ніж дістатися домівки, пережили ще чимало веселих пригод.