Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Вірогідним у цій історії було те, що ця маленька дівчинка, що походила з родовитої, гордої своїми предками і суворо релігійної родини, мала вперту відразу до всього, що пов’язано з релігією та богослужіннями, рвала молитовники, які їй давали, ховала голову під ковдру, коли їй читали молитву перед сном, а коли її приводили в похмуру та холодну церкву, вона починала жалібно кричати й запевняла, буцім вона боїться чорної людини на кафедрі. Вона народилася від першого нещасливого шлюбу свого батька і, напевно, була перешкодою для його нової сім’ї. І от, коли всі спроби відучити її від незрозумілої впертості скінчилися невдало, вирішено було випробувати останній засіб і віддати її на виховання нашому пастору, що славився своїм суворим благочестям. Якщо навіть самі батьки дівчинки розглядали все, що відбувалося з нею, як неочікувану біду та безчестя для сім’ї, то пастор, людина бездушна і суха, побачив у цьому ні більше ні менше, як згубні підступи сатани, і вважав своїм обов’язком дати їм найрішучішу відсіч. У цьому дусі він почав діяти, і старий пожовклий щоденник, що написаний його рукою і зберігся в пасторському домі, містить його нотатки, які проливають достатньо яскраве світло як на його виховну методу, так і на подальшу долю нещасної дівчинки. Окремі місця здалися мені примітними; я списав їх і маю намір включити ці уривки до нижчезазначених сторінок моїх спогадів і зберегти таким чином пам’ять про цю дитину, щоб вона не зникла назавжди.

«Сьогодні прийшов лист від її високоблагородія благочестивої пані фон М, яка шле мені, згідно з нашою домовленістю, гроші на утримання дочки; тепер за перші три місяці все отримано сповна. Негайно ж відіслав розписку і до речі повідомив про те, яких заходів мною вжито. Потім зайнявся маленькою Мерет (Емеренцією), якій щотижня роблю тілесне навіювання, причому цього разу вирішив бути з нею суворішим і, поклавши її на лаву, повчив свіжої лозою, гірко зітхаючи та благаючи Всевишнього допомогти мені завершити сей скорботний труд на благо виховуваної. Маленька негідниця прежалібно кричала, гірко плакала і смиренно просила вибачення, проте ж упертості своєї все ще не полишила і задані мною псалми вчити не побажала. Тому, давши їй трохи віддихатися, відправив її в карцер – у темну комору, де вона довго ридала й нарікала на свою долю; потім притихла і раптом зраділа, аки три святі мученики в пащі вогненній, і радісно заспівала, і, приклавши вухо до замкової щілини, я почув, що співає вона ті самі псалми, що допіру відмовлялася вчити, але співає непристойно, на суєтний мирський лад, немовби це були не благоліпні вірші, а недоладні пісеньки, якими дурні та безглузді няньки тішать немовлят; із чого я змушений дійти висновку, що все це не що інше, як нові викрутні сатани, що вселився в неї».

«Отримав послання від пані фон М, сповнене гіркими жалкуваннями. Я все більше переконуюся, що мадам – прекрасної душі людина і справжня християнка. У згаданому листі, якого сторінки зберігають сліди її сліз, вона повідомляє, що її високоповажний чоловік також вельми стурбований поведінкою маленької Мерет, яка вперто не хоче виправлятися. Все це воістину сумно, і я багато думав про те, як могло таке нещастя спіткати сімейство настільки високошляхетне і славетне, і при всьому моєму до оного вшануванні все ж схильний вважати, що бідолаха багато успадкувала від свого діда з батьківського боку, чоловіка буйного й аморального, до того ж безбожника, якого гріхи над нею тяжіють. Од тілесних навіювань пуття мало, і хочу тепер випробувати, чи не допоможе їй суворий піст. Крім того, звелів дружині зшити для неї сорочечку з суворого полотна, замість волосяниці, та іншого вбрання одягати їй не дозволяю, бо се одіяння покаянної грішниці їй носити всього більш пристойно. Впертості не поменшало ні на волос».

«Сьогодні довелося віддалити панночку від сільських дітей, суворо заборонивши їй гратись і навіть розмовляти з ними, тому що вона втекла з ними ж у ліс, купалася там у ставку, і, знявши волосяницю, яку їй велено було носити, повісила її на сук деревний, і стрибала й танцювала перед нею зовсім гола, і супутників своїх на зухвалі насмішки та розпусту підбурювала. Вчинено добряче тілесне навіювання».

«Нині була в моєму будинку неприємна сцена. Приходив мірошників син Ганс, здоровенний хлопчина, і пристав до мене щодо Мерет, – говорив, нібито він щодня чує її крики і плач, і він, мовляв, цього так не залишить; поки я з ним сперечався, з’явився учитель, цей простак погрожував донести на мене владі, а побачивши паскудницю Мерет, весь розтанув і давай її пестити й цілувати. Вчителя звелів негайно затримати і відправити до ландфоґта. До мірошникового сина я теж іще доберуся, хоча останній дуже багатий, нікого не боїться і, тільки що, відразу лізе в бійку. Тепер я і сам був би готовий повірити тому, що говорять на селі, а саме, нібито дитина ця є відьма, якби судження це не було огидне доказам розуму. Втім, я впевнений, що в ній сидить сам сатана, і взяв я на себе обов’язок многотрудний».