Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Я майже відразу перервав розмову і, повернувшись додому, поділився з Леско новим своїм планом. «Я уявляю собі, – сказав я, – що сина пана де Т***, багатого й хорошої сім’ї, як більшість молоді його віку, має тягнути до певних задоволень. Він не може бути ні ворогом жінок, ні таким диваком, аби відкидати їх послуги в любовних справах. У мене склався план зацікавити його у свободі Манон. Якщо він чесна людина і не позбавлений почуття, він надасть нам допомогу з благородного спонукання. Якщо він не здатний керуватися таким мотивом, то принаймні він що-небудь та зробить заради милої дівиці, хоч би в надії на свою частку в її пестощах. Не хочу відкладати побачення з ним далі, ніж до завтра, – додав я. – Мене так захоплює мій новий план, що я бачу в цьому добру ознаку».

Леско і сам погодився, що в моїх ідеях багато правдоподібного, і є підстави сподіватися на деякий успіх на цьому шляху. Я провів ніч уже не так невтішно.

Коли настав ранок, я одягнувся якомога охайніше при моїй тодішній бідності й у найманій кареті під’їхав до будинку пана де Т***. Він був вельми здивований візиту незнайомця. Мої припущення виправдалися відносно його вигляду та поводження. Я порозумівся з ним напряму і, щоб запалити його природні почуття, розповів про свою непереборну пристрасть, яка може бути виправдана лише рідкісними достоїнствами моєї коханої. Він мені сказав, що, хоча й ніколи не бачив Манон, йому доводилося чути про неї, принаймні якщо це та сама, що була коханкою старого Г*** М***. Я не сумнівався, що він поінформований про участь, яку я брав у цій пригоді, та, щоб ще більше здобути його довіру, розповів йому всі подробиці нашої історії з Манон. «Ви бачите, – вів я далі, – що щастя мого життя і мого серця – у ваших руках. Одне для мене не дорожче, ніж інше. Говорю так відверто з вами, тому що мені повідомили про ваше благородство, а крім того, схожість наша за віком подає мені надію і на схожість наших схильностей».

Здавалося, він був дуже зворушений таким виявом відвертості й щиросердя. Його відповідь була відповіддю людини світської, але такої, що має почуття; останнє не завжди дається світом, зате нерідко там втрачається. Він заявив, що вважає мої відвідини за честь для себе, що пропоновану дружбу розглядає як один з найбільш вдалих набутків і постарається заслужити її гарячою готовністю зробити мені послугу. Він не обіцяв повернути мені Манон, бо, за його словами, вплив, який він має, невеликий, і він не може на нього цілком розраховувати, але запропонував утішити мене побаченням із нею і зробити все, що в його силах, аби повернути її в мої обійми. Цією невпевненістю його в своєму впливі я був більш задоволений, ніж якби він одразу висловив цілковиту готовність виконати всі мої бажання. У поміркованості його пропозицій я бачив знак його щиросердя і був зачарований. Словом, я сповнився сподівань на його щиру допомогу. Одна обіцянка влаштувати мені зустріч із Манон спонукала б мене все зробити для нього. Вислови, в яких я виявив йому мої почуття, переконали його в щирості моєї вдачі. Ми ніжно обійнялися і відчули себе друзями без усяких інших підстав, окрім доброти наших сердець і природної прихильності, яка зближує двох чуйних і благородних людей.

Знаки його поваги до мене сягали набагато далі, бо, взявши до уваги мої знегоди і розсудивши, що після виходу з Сен-Лазара я мушу зазнавати нужди, він запропонував мені свій гаманець, наполягаючи, щоб я його прийняв. Я відмовився навідріз, заявивши йому: «Ви занадто щедрі, дорогий мій друже. Якщо завдяки вашій дружбі та доброті я побачуся з моєю безцінною Манон, я буду на все життя вам завдячувати. Якщо ж ви назавжди повернете мені це дороге створіння, я почуватимуся боржником вашим, навіть проливши за вас усю мою кров».

Розлучаючись, ми умовилися про час і місце нашого наступного побачення: він був такий милий, що запропонував мені зустрітися того ж дня після полудня.

Я почекав його в кав’ярні, куди він з’явився близько четвертої години, і ми разом попрямували в притулок. Коліна тряслись у мене, коли я йшов по двору. «О боже любові! – говорив я. – Отже, я побачу кумир мого серця, предмет стількох сліз і хвилювань! О небеса! збережіть лише мені сили, щоб дійти до неї, а там доручаю вам свою долю і життя; я не прошу ні про яку іншу милість».

Пан де Т*** переговорив із двома-трьома охоронцями, які навперейми прагнули зробити йому послугу. Він просив показати нам коридор, куди виходить камера Манон, і служитель повів нас туди, несучи в руках страхітливої величини ключ од її дверей. Я запитав у сторожа, якому було доручено догляд за Манон, як проводить вона час у притулку. Він почав говорити про її ангельську лагідність: про те, що жодного разу не чув од неї жодного різкого слова; що перші півтора місяці свого ув’язнення вона не переставала плакати; але через деякий час, здавалося, стала з великим терпінням переносити своє нещастя і тепер з ранку до вечора займається шитвом за винятком декількох годин на день, які вона присвячує читанню. Я поставив іще питання, чи охайно її утримують. Він запевнив мене, що все необхідне їй надано.