Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

«Тіберже, – заперечив я, – легко перемагати вам, коли нічого не протиставлено вашій зброї! Одначе вислухайте й мої докази. Чи можете ви стверджувати, що те, що ви називаєте блаженством доброчесності, вільне від страждань, знегод і хвилювань? Як назвете ви в’язницю, хрест, страти і жорстокість тиранів? Чи скажете ви, разом із містиками, що муки тілесні – блаженство для душі? Ви не наважитеся так говорити; це – недоказовий парадокс. Отже, блаженство, що прославляється вами, змішане з множинністю страждань; чи, висловлюючись точніше, воно лише безодня всіляких прикростей, крізь яку людина поривається до щастя. Якщо ж сила уяви допомагає знаходити задоволення в самих бідах, тому що вони можуть вести до бажаного щасливого кінця, чому ж, коли йдеться про мою поведінку, ви розглядаєте такий же умонастрій як суперечливий і безрозсудний? Я люблю Манон; я пориваюся через безліч страждань до життя щасливого і спокійного біля неї. Нелегкий той шлях, яким я йду, але надія досягти бажаної мети пом’якшує його труднощі, і я визнаю себе достатньо винагородженим однією миттю, проведеною з Манон, за всі печалі, звідані заради неї. Отже, всі обставини з вашого і з мого боку уявляються мені однаковими; чи вже якщо є яка-небудь різниця, то до моєї переваги, бо блаженство, на яке я сподіваюся, близьке, а ваше – віддалене; моє блаженство тієї ж природи, що і страждання, тобто зрозуміле земній людині; природа ж вашого невідома, і приймати його можна тільки на віру».

Тіберж, здавалося, був переляканий таким міркуванням. Відступивши на два кроки, він суворо зауважив, що слова мої не лише ображають здоровий глузд, але є жалюгідним софізмом, нечестивим і безбожним. «Бо, – додав він, – це зіставлення мети ваших страждань із тією метою, яку вказує релігія, є однією з найбільш вільнодумних і жахливих ідей».

«Визнаю, – погодивсь я, – що ідея неправильна; але майте на увазі, не в ній суть мого міркування. Моїм наміром було роз’яснити вам те, що ви розглядаєте як суперечність: постійність у любові злощасній; і вважаю, мені вдалося довести вам, що, коли тут і є суперечність, ви так само від неї не врятуєтеся. Лише в цьому сенсі я робив свої зіставлення і продовжую на них наполягати.

Ви заперечите, що мета доброчесності безмежно вища за мету любові? Хто заперечує це? Але хіба в цьому суть? Адже йдеться про ту силу, з якою як доброчесність, так і любов можуть переносити страждання! Судімо за результатами: відступники від суворого обов’язку доброчесності зустрічаються на кожному кроці, але наскільки мало знайдете ви відступників від любові!

Ви заперечите далі, що, коли існують труднощі на шляху доброчесності, вони не неминучі; що нині вже не буває ні тиранів, ні розпинань на хресті, й можна спостерігати безліч людей доброчесних, які ведуть життя тихе та спокійне? Дам відповідь вам також, що зустрічається й любов мирна та благополучна; і вкажу ще на одну відмінність, яка говорить явно на мою користь, саме що любов, хоча і обманює дуже часто, обіцяє принаймні втіхи та радощі, тоді як релігія обіцяє лише молитви та сумні роздуми.

Не тривожтеся, – додав я, бачачи, що, при всьому його співчутті до мене він готовий засмутитись, – єдиний висновок, який я хочу зробити, полягає в тому, що немає гіршого способу відвернути серце від любові, як намагатися порушити його впевненість у її радощах та обіцяти більше щастя від вправляння в доброчесності. Ми, люди, так створені, що щастя наше полягає в насолоді, це незаперечно; [116] Аргументи де Ґріє містять алюзію на трактат «Про любовну пристрасть», автором якого вважається Б. Паскаль, видатний французький математик, літератор, філософ. Та водночас у них відлунює характерна для культури рококо переконаність у тому, що мета життя – щастя, а його дає передусім любовна насолода. вам не вдасться довести протилежне: людині не треба тривалих роздумів для того, аби пізнати, що з усіх насолод найсолодшими є насолоди любові. Вона не забариться виявити, що її морочать, обіцяючи якісь інші, привабливіші радощі, і цей обман вселяє їй недовіру до найтвердіших обіцянок.

Ви, проповідники, що бажаєте привести мене до доброчесності, запевняєте, що вона абсолютно потрібна; але не приховуйте від мене, що вона сувора і важка. Ви можете довести з повною переконливістю, що радощі любові скороминущі, що вони заборонені, що вони спричинять вічні муки, врешті, – і це, можливо, справить на мене ще більше враження, – що чим солодші й чарівніші вони, тим прекраснішою буде небесна відплата за таку велику жертву; але визнайте, що доки у вас б’ється серце, ваше найвище блаженство тут, на землі».