Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Небагато людей знають силу глибоких душевних потрясінь. Більшість людства чутлива лише до кількох пристрастей, до яких зводяться всі їх життєві знегоди. Відніміть у них любов і ненависть, радість і печаль, надію і страх, – ніяких інших почуттів у них не залишиться. Але люди вищого штибу можуть хвилюватися на тисячу різних ладів; здається, ніби вони наділені більше, ніж п’ятьма відчуттями, і здатні вміщувати почуття й думки, що переступають звичні межі природи; і, позаяк вони усвідомлюють свою перевагу, що підносить їх над натовпом, вони цінують її більше всього на світі. Тому їх так тяжко ранять кепкування і презирство, тому найтяжче переносять вони почуття сорому.

І я мав цю сумну перевагу, живучи в ув’язненні в Сен-Лазарі. Печаль моя здавалася настоятелеві такою надмірною, що, побоюючись наслідків, він почав виявляти більше м’якості й поблажливості в поводженні зі мною, відвідував мене двічі-тричі на день, часто брав із собою на прогулянку по саду і марнував своє завзяття на напучення та рятівні поради. Я мовчки їх вислуховував. Я навіть висловив йому свою вдячність. Він уже плекав надії на моє навернення.

«Ви такі лагідні й добродушні від природи, – сказав він мені одного разу, – що я не можу повірити в розпусту, в якій звинувачують вас. Дві речі мене вражають: одна – як, маючи такі добрі якості, ви могли вдаватися до нестримної розпусти; інша, якій дивуюся ще більше, – чому слухаєте ви так охоче мої поради та повчання, протягом тривалого часу нидіючи в пороках. Якщо це розкаяння, ви є обранцем небесного милосердя; якщо це походить від природної доброти вашої, ваша вдача має в усякому разі прекрасну основу, і це вселяє мені надію, що нам не потрібно буде довго тримати вас тут, аби повернути вас до життя достойного і порядного».

Я був у захопленні від такої думки про мене. Я вирішив іще більше задобрити його зразковою поведінкою, щоб уже цілком його заспокоїти, зміркувавши, що це вірний засіб скоротити термін мого ув’язнення. Я попросив у нього книг. Він був уражений, що, маючи свободу вибору, я обмежився кількома серйозними науковими працями. Зробивши вигляд, ніби я цілком поринув у заняття, я дав йому, таким чином, повний доказ бажаної ним переміни.

Тим часом вона залишалася тільки зовнішньою. Мушу признатися, на свій сором, що в Сен-Лазарі я грав роль лицеміра. Замість занять, залишаючись на самоті, скарживсь я на долю свою, проклинав мою темницю і тиранію, яка мене в ній утримує. І не встигнувши хоч ненадовго відмогтися від туги, що породжувалась усвідомленням моєї ганьби, як уже знову я був охоплений муками любові. Відсутність Манон, тривога про її долю, страх ніколи більше не побачитися з нею були головним предметом сумних моїх роздумів. Я уявляв її в обіймах Г*** М***, бо таке було спершу моє припущення; і, далекий від думки, що він обійшовся з нею так само, як зі мною, я був переконаний, що він усунув мене лише з метою без перешкоди володіти нею.

Так проводив я дні й ночі, що здавалися мені нескінченними. Я покладав надію лише на успіх мого лицемірства, уважно стежив я за обличчям і промовами настоятеля, щоб упевнитися в його думці про мене, і всіляко прагнув догодити йому, як володареві моєї долі. Для мене не могло залишитися непоміченим, що я в нього на кращому рахунку. Я вже більше не сумнівався в його готовності зробити мені послугу.

Одного дня я наважився запитати його, чи від нього залежить моє звільнення. Він відповів, що не тільки від нього це залежить, але він сподівається, що, за його поданням, пан де Г*** М***, на клопотання якого начальник поліції віддав наказ про моє ув’язнення, погодиться повернути мені свободу. «Чи можу я сподіватися, – запитав я тихо, – що два місяці ув’язнення, які я витримав, видадуться йому достатнім спокутуванням?» Він обіцяв поговорити з ним, якщо я цього бажаю. Я наполегливо просив його про цю добру послугу.

Через два дні він повідомив мене, що Г*** М*** такий зворушений був добрим відгуком про мене, що не лише, мабуть, намірився відпустити мене на свободу, але висловив навіть бажання ближче зі мною познайомитись і хоче відвідати мене в темниці. Хоча відвідини його не могли бути мені приємними, я угледів у цьому шлях до майбутнього звільнення.

Він дійсно з’явивсь у в’язницю Сен-Лазар. Мені здався він більш статечним і не таким безглуздим на вигляд, як у будинку Манон. Він сказав мені декілька розсудливих слів про мою безпутну поведінку і додав, очевидно, бажаючи виправдати свою власну розпусту, що людині зі слабкості її дозволяються деякі насолоди, яких вимагає природа, але що шахрайські, безчесні витівки заслуговують на суворе покарання.