Небагато людей знають силу глибоких душевних потрясінь. Більшість людства чутлива лише до кількох пристрастей, до яких зводяться всі їх життєві знегоди. Відніміть у них любов і ненависть, радість і печаль, надію і страх, – ніяких інших почуттів у них не залишиться. Але люди вищого штибу можуть хвилюватися на тисячу різних ладів; здається, ніби вони наділені більше, ніж п’ятьма відчуттями, і здатні вміщувати почуття й думки, що переступають звичні межі природи; і, позаяк вони усвідомлюють свою перевагу, що підносить їх над натовпом, вони цінують її більше всього на світі. Тому їх так тяжко ранять кепкування і презирство, тому найтяжче переносять вони почуття сорому.
І я мав цю сумну перевагу, живучи в ув’язненні в Сен-Лазарі. Печаль моя здавалася настоятелеві такою надмірною, що, побоюючись наслідків, він почав виявляти більше м’якості й поблажливості в поводженні зі мною, відвідував мене двічі-тричі на день, часто брав із собою на прогулянку по саду і марнував своє завзяття на напучення та рятівні поради. Я мовчки їх вислуховував. Я навіть висловив йому свою вдячність. Він уже плекав надії на моє навернення.
«Ви такі лагідні й добродушні від природи, – сказав він мені одного разу, – що я не можу повірити в розпусту, в якій звинувачують вас. Дві речі мене вражають: одна – як, маючи такі добрі якості, ви могли вдаватися до нестримної розпусти; інша, якій дивуюся ще більше, – чому слухаєте ви так охоче мої поради та повчання, протягом тривалого часу нидіючи в пороках. Якщо це розкаяння, ви є обранцем небесного милосердя; якщо це походить від природної доброти вашої, ваша вдача має в усякому разі прекрасну основу, і це вселяє мені надію, що нам не потрібно буде довго тримати вас тут, аби повернути вас до життя достойного і порядного».
Я був у захопленні від такої думки про мене. Я вирішив іще більше задобрити його зразковою поведінкою, щоб уже цілком його заспокоїти, зміркувавши, що це вірний засіб скоротити термін мого ув’язнення. Я попросив у нього книг. Він був уражений, що, маючи свободу вибору, я обмежився кількома серйозними науковими працями. Зробивши вигляд, ніби я цілком поринув у заняття, я дав йому, таким чином, повний доказ бажаної ним переміни.
Тим часом вона залишалася тільки зовнішньою. Мушу признатися, на свій сором, що в Сен-Лазарі я грав роль лицеміра. Замість занять, залишаючись на самоті, скарживсь я на долю свою, проклинав мою темницю і тиранію, яка мене в ній утримує. І не встигнувши хоч ненадовго відмогтися від туги, що породжувалась усвідомленням моєї ганьби, як уже знову я був охоплений муками любові. Відсутність Манон, тривога про її долю, страх ніколи більше не побачитися з нею були головним предметом сумних моїх роздумів. Я уявляв її в обіймах Г*** М***, бо таке було спершу моє припущення; і, далекий від думки, що він обійшовся з нею так само, як зі мною, я був переконаний, що він усунув мене лише з метою без перешкоди володіти нею.
Так проводив я дні й ночі, що здавалися мені нескінченними. Я покладав надію лише на успіх мого лицемірства, уважно стежив я за обличчям і промовами настоятеля, щоб упевнитися в його думці про мене, і всіляко прагнув догодити йому, як володареві моєї долі. Для мене не могло залишитися непоміченим, що я в нього на кращому рахунку. Я вже більше не сумнівався в його готовності зробити мені послугу.
Одного дня я наважився запитати його, чи від нього залежить моє звільнення. Він відповів, що не тільки від нього це залежить, але він сподівається, що, за його поданням, пан де Г*** М***, на клопотання якого начальник поліції віддав наказ про моє ув’язнення, погодиться повернути мені свободу. «Чи можу я сподіватися, – запитав я тихо, – що два місяці ув’язнення, які я витримав, видадуться йому достатнім спокутуванням?» Він обіцяв поговорити з ним, якщо я цього бажаю. Я наполегливо просив його про цю добру послугу.
Через два дні він повідомив мене, що Г*** М*** такий зворушений був добрим відгуком про мене, що не лише, мабуть, намірився відпустити мене на свободу, але висловив навіть бажання ближче зі мною познайомитись і хоче відвідати мене в темниці. Хоча відвідини його не могли бути мені приємними, я угледів у цьому шлях до майбутнього звільнення.
Він дійсно з’явивсь у в’язницю Сен-Лазар. Мені здався він більш статечним і не таким безглуздим на вигляд, як у будинку Манон. Він сказав мені декілька розсудливих слів про мою безпутну поведінку і додав, очевидно, бажаючи виправдати свою власну розпусту, що людині зі слабкості її дозволяються деякі насолоди, яких вимагає природа, але що шахрайські, безчесні витівки заслуговують на суворе покарання.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу